Літо, яке я маю забути
Розділ 20
Вона стояла на порозі рідного будинку, відчуваючи, як серце калатає так, ніби хоче вибігти назовні. Двері повільно відчинилися, і перед нею з’явилася мама — очі, повні сліз і невимовної радості.
— Настюша! — голос тремтів від хвилювання. — Ти повернулася!
Вони обнялися, і у цьому обіймі було більше, ніж просто слова — там були вибачення, пробачення і сподівання.
Потім з’явився тато, тихий і трохи стриманий, але в його очах було тепло, яке вона пам’ятала з дитинства.
— Ми сумували за тобою, — прошепотів він.
Брати підійшли трохи осторонь, і їхні погляди видавали суміш гордості і нерозуміння.
Анастеша відчула, що цей дім — її прихисток, але водночас і місце, де їй доведеться відновлювати довіру.
У її душі блукали питання: чи зміняться вони? Чи зміниться вона? І як тепер будувати стосунки, які колись були такими близькими?
Вона усміхнулася, знаючи: попереду ще багато розмов, але сьогодні — просто повернення.
#6206 в Любовні романи
Відредаговано: 19.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
