Анастеша сиділа за столом у своїй кімнаті, де на полиці лежали речі, що нагадували про минуле. В її руках — конверт, який вона знайшла серед старих листів, але всередині було лише порожнє аркуш.
Вона стиснула його в руках, відчуваючи, ніби тримає у собі розбиту мрію.
Цей лист мав бути від нього… — думала вона. Але слова ніколи не прийшли.
Відчуття порожнечі накрило її, немов темна хмара, що застеляла сонце.
Вона пригадала всі моменти, коли чекала на цей лист, коли уявляла їхнє спільне майбутнє, якби він написав.
Але життя іноді дарує лише тишу там, де ми очікуємо голос.
Вона прошепотіла в темряву:
— Лист, якого не було… Ти залишив мене з питаннями.
І хоч цей лист так і не прийшов, Анастеша зрозуміла — її шлях не залежить від листів минулого. Вона сама буде творити свою історію.