Літо, яке я маю забути
Розділ 14
Світло болгарського сонця лагідно огортало її, ніби пропонуючи новий початок. Вона стояла на балконі маленької квартири з видом на море — запах солоної води змішувався з ароматом квітів і спеки літа.
Анастеша глибоко вдихнула, намагаючись втримати в собі те, що залишилося після прощання. Болгарія була чужою, і водночас — можливістю. Можливістю забути, знайти себе, почати заново.
Перші дні минали у мовчанні і сумі, у спогадах про те, що колись було і ніколи вже не повернеться. Вона ходила вузькими вуличками Варни, відчуваючи, як кожен крок ніби стирає біль і водночас залишає на ньому слід.
— Тут я зможу стати іншою, — думала вона, — або, принаймні, спробувати.
Вечорами вона сиділа на пляжі, дивлячись, як хвилі ніжно б’ються об берег, і згадувала його пісню — слова, які досі звучали в серці.
Люди в Болгарії були теплі і відкриті, і це допомагало їй хоч трішки відчути, що вона не сама.
Але іноді ночами вона прокидалася, і в голові знову звучав його голос — тихий, близький, і такий недосяжний.
Вона знала — це її шлях. Дорога через біль і надію, через прощання і нові почуття.
І хоч де б вона не була — частина її завжди залишатиметься там, де колись почалося це заборонене кохання.
#6195 в Любовні романи
Відредаговано: 19.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
