Літо, яке я маю забути
Розділ 12
Світло м’яко падало через напівпрозорі штори, огортаючи кімнату теплим теплом. Вона стояла біля вікна, вдихаючи запах свіжості і тиші, що тільки-но зійшла з гір.
За її спиною почувся тихий крок, і він з’явився, як тінь, що стає реальністю.
Владислав підняв руки, обережно торкнувшись її плечей. Його пальці були теплими, але в кожному дотику відчувалася повага і ніжність.
Їхні погляди зустрілися, і в цій миті весь світ зупинився.
Він нахилився ближче, губи злилися з її у поцілунку — спочатку легкому, дослідному, що поступово перетворювався на щось глибше, гарячіше. Серце билося у такт, кожен подих і дотик наповнювалися емоціями, що важко було висловити словами.
Вони торкалися ніжно, ніби боялися зламати це крихке щастя, яке ще не знало перешкод. Їхні руки повільно вивчали контури одне одного, кожен рух ставив крапку у мовчазній розмові тіл.
Світло лампи малювало на їхніх тілах гру тіней і тепла, підкреслюючи кожен вигин, кожен відтінок почуттів.
Вона відчувала, як його руки ведуть її у світ, де немає страхів, немає минулого — лише вони і цей момент.
Їхнє єднання було не лише фізичним, а й духовним — поривом двох душ, що злилися в одне ціле.
Коли вони, нарешті, відступили, залишаючись у теплі обіймів, на їхніх обличчях була посмішка — тихе, ніжне визнання, що попереду ще багато шляхів, але цей — вони подолали разом.
#6115 в Любовні романи
Відредаговано: 19.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
