Розділ 8

Світло офісу здавалось різким і холодним, як ніколи раніше. Анастеша сиділа за робочим столом, намагаючись зосередитись, але кожен звук, кожен крок за дверима викликав у неї тремтіння.

Раптом двері відчинилися, і до кабінету зайшов Владислав — строгий, без усмішки, з очима, в яких читалася рішучість.

— Ми мусимо поговорити, — сказав він, не знімаючи пальто.

Вона підняла голову, відчуваючи, як в горлі стискається клубок.

— Я знаю, що вони вже говорять… — тихо промовила вона.

Владислав підійшов ближче і сів навпроти.

— Твій секрет не такий вже й секрет, Настя. Люди знають про нас. І це… проблема.

Вона намагалася зберегти спокій, але внутрішній голос кричав: Що тепер?

— Що ти хочеш? — запитала вона, голос ледь чутний.

Він подивився їй прямо в очі.

— Ультиматум. Вибір.

— Який? — серце калатало, наче хотіло вистрибнути.

— Або ти припиняєш це... або ми обидва втрачаємо все. Кар’єру, довіру, повагу.

Вона відчула, як світ навколо зникає. Роки навчання, мрії, надії — все могло зруйнуватися через їхні почуття.

— Ти хочеш, щоб я зрадила себе? — запитала вона з болем.

— Ні. — Він нахилився вперед. — Я хочу, щоб ти була в безпеці. Щоб ми не втратили все, що так довго будували.

Вона опустила погляд, намагаючись знайти сили.

— І що ж я маю зробити? Відмовитись від тебе? Від нас?

— Вибір за тобою. Але пам’ятай: іноді любов — це не лише почуття. Це і жертва.

В кімнаті повисла тиша, важка, як перед грозою.

Вона знала: завтра її життя вже не буде таким, як сьогодні.