Розділ 1

Іноді достатньо однієї хвилини, щоб твоє життя пішло не туди. Але саме там тебе чекали.

Сонце ще не зійшло, але Болгарія вже пахла морем.

Настя вийшла з автобуса, несучи за собою синю валізу, яка скрипіла колесами по камінню. Її куртка злегка липла до спини, хоча ранок мав бути прохолодним. У повітрі змішались кавова гірчинка із заправки, запах соняшникової олії від ранкових фаст-фудів і щось… солоне. Море. Десь близько.

«Я справді це зробила», — подумала вона.

Виїхати на все літо в Болгарію, залишивши Київ, друзів, навіть маму, яка спочатку сварила, а потім мовчки обійняла…

Це була втеча. Вона знала це. Але що ще їй залишалось?

Її тітка влаштувала її на роботу офіціанткою в місцевому барі «Cielo». Непоганий заклад на пляжі, молодь, музика, напої. Працювати по 8 годин на день, жити в кімнаті над кафе, платити за харчування — і мати шанс побути… не собою.

Настя поставила валізу і глянула на карту в телефоні. Не спрацювало. Зв'язку не було.
Типово.

— Загубилась, принцесо?

Вона здригнулась. Перед нею стояв хлопець — чорна шкіряна куртка, рукави підкочені до ліктів, на шиї висить стара гітара у чохлі. Мотоцикл за його спиною ще тихо гудів.

Він не посміхався повністю, але в очах — блищала гра. Брова ледь піднята. Погляд наче шукав, до кого ти належиш. І вже вирішив — до нього.

— Я не твоя принцеса, — відповіла вона автоматично. Суха реакція. У Києві такі не пройшли б повз.

— Звучить як початок фільму, — хмикнув він і зробив крок ближче. — Куди прямуєш?

— У Cielo. Там бар. Я працюю. Можеш вказати дорогу?

Він підійшов ще ближче. Зупинився так, що вона почула запах м’яти та бензину.

— Можу. Але тут усі новенькі — для нашого Димитрія небажані гості.

— Хто?

— Мій батько.

Ага. Зв’язки. Влада. І, схоже, проблеми. Вона вдала, що їй байдуже. Хоча всередині щось стиснулось. Їй дуже не потрібен був хлопець, який викликає блискавки однією посмішкою.

— Дорогу скажеш — чи ти просто любиш залякувати туристок?

— Я не залякую. Я попереджаю. Не шукай неприємностей. Тут їх легко знайти.

Він знову посміхнувся і зник. Просто розвернувся, сів на байк — і рев мотору злився з її серцебиттям.

Настя дійшла до «Cielo» за п’ятнадцять хвилин. Кам’яна будівля з дерев’яною верандою, накрита виноградом. Їй подобалось. Навіть запахи спецій і кави — якось заспокоїли.

Тітка вийшла зустрічати — з фартухом і телефоном в руках:

— Нарешті. Впоралась? Все нормально?

Настя кивнула, ніби не зустріла щойно бурю в чорній шкірі.

— Я буду тут ціле літо? — спитала вона тихо.

— Якщо витримаєш. Тут усе по-справжньому. Нема часу на істерики.

Але вона не була вже тою дівчиною, яка істерила.
Вона залишилась у Києві. А тут — буде нова Настя. Та, яка не плаче через хлопців. Та, яка не закохується.

Тільки от…
Він вже був у її думках.

Уночі вона вийшла на балкон кімнати, що виходив на дах. Море шуміло, і десь далеко вулицею пролетів той самий мотоцикл.
На секунду їй здалося — що він шукав саме її.