РОЗДІЛ 2

Через тиждень.

Барселона. Готель «Marina Dreams»

Мабуть, останній раз я літала літаком, ще коли була студенткою і мріяла про подорожі, які так і не реалізувала. А тепер от він — момент, коли все стає справжнім: білет у руках, купа фото в телефоні, як роблять всі, білети, вид з вікна, в аеропорту, словом все як робили люди, які літають на відпочинок літаком, хоча і намагалася не робити занадто часто, щоб не виглядати надто емоційно.

Політ пройшов добре — Роман весь час коментував меню на іспанському, щоб показати який він розумний. Оля спала, прихилившись до вікна, а я дивилася через вікрнц вниз, на хмари, наче на величезну підлогу, яку ніколи не бачила раніше. Вперше в житті відчула себе... невагомою.

Через певну кількість годин коли ми приземлилися в  аеропорту Барселони, сонце вже опускалося над горизонтом, зафарбовуючи небо в рожевий і золотий кольори. Повітря було теплим, трохи солоним — мабуть, через близьке Середземне море. Ми пройшли реєстрацію, забрали речі і пішли до парковки. Там нас чекає автомобіль, де було написано про гостей з України і фірми “ВИШЕНЬКА”. Ми підійшли до авто, до нас відразу вийшов водій, речі забрав у багажник, а ми сіли в салон. Дорога була в повній тиші. Всю дорогу ми милувалися краєвидами з вікна, бо це реально вражало. 

Через певний час ми були на місці, вийшовши з авто, забравши валізу я вперше побачила те, що мало стати нашою домівкою на цілий тиждень. «Marina Dreams» — ідеальна назва для такого місця. Високий будинок, на поверхів 10 точно, із величезними панорамними вікнами, внутрішній двір з фонтаном, пальми, шовковистий газон і, звісно, шикарний вид на набережну. Кажуть, у таких місцях живуть люди, які знають, що таке комфорт. Я — просто завжди думала, що це не для мене, але доля вирішила інакше. Потім ми пішли всередину, до рецепції, там нас зустрів перекладач,ми все залагодили з паперами, на дали ключівід номерів зарезервованих для нас. Далі провідник провів нас на п'ятий поверх до номерів, всі були один біля одного. 

Ось я стою перед вхідними дверима, і мене зустрічає прохолодний подих кондиціонера, запах свіжого квіття та музика — легенькі акорди гітари, що лунають з прихованих колонок. Скрізь — стиль. Немає того безлико-офісного затяту, який зазвичай чекаєш у готелях. Тут — наче в казці, де навіть камінь дихає гармонією.

Номер був… просто неймовірний. Простір, світло, тиша. Величезне ліжко, застелене білим покривалом, на якому хотілося б навіки залишити слід від своїх рук. Балкон, де можна пити каву з круасанами  під ранкове сонце, з якого відкривається вид на море, що мерехтить, як живе срібло. А ванна кімната — окрема історія. Мармурові підлоги, велике дзеркало, що зберігає відблиски світла, з різних кутів, душ кабіна для одного, і раковина, що виглядає, ніби її вирізьбили самі боги, що навіть боязно було вмикати там воду. Я могла б загубитися там назавжди, серед пари і запаху дорогого гелю для душу, і запашних шампунів.

Але найбільше мене вразило одне… Коли я зайшла в номер, то відразу помітила маленьку деталь — ваза з живими квітами на столі. Не якесь штучне оздоблення, а справжні троянди, свіжі, навіть із краплинками води на пелюстках. На картці, прикріпленій до вази, було написано: “Welcome to your dreams.”

І ось тут, у цій мить, я зрозуміла — це не просто відпочинок. Це — повернення собі частинки того самого дитячого захоплення, яке я давно втратила. Це було моє "зараз і тут", і я вперше за довгий час відчула себе живою, справжньою і — важливою. І що мрію все таки можуть здійснюватися.

Незабаром почулося легке постукування в двері і покашлювання, я зрозуміла що це були  Роман і Оля. Я Відчинила, двері   і Оля сказала:

• пішли в ресторан, я така голодна, що готова з'їсти бика
• я теж голодний, от вирішили і тебе забрати -відповів Рома
• гараз - сказала я

Так ми вирішили разом повечеряти, але толді  я не знала, що очікує мене. Виявилося, що це буде не просто трапеза, а справжнє видовище. Нас запросили до невеличкого ресторанчику прямо на березі моря, де столики стояли серед квітучих дерев, а над головою мерехтіли фонарики, ніби зірки, що вирішили опуститися на землю.

Роман замовив рибу, яку тут готували за старовинним рецептом — з травами, медом і лимоном. Олея обрала салат із авокадо, манго та креветок, а я, зрештою, дозволила собі те, чого завжди хотіла, але завжди відкладала: величезну порцію смажених черев’яків з часниковою підливою. Сміх, історії, плеск хвиль у самій далечині — все це зливалося в єдину мелодію, від якої танцювало серце. Ніхто не говорив про роботу, про турботи, про минуле. Лише теперішнє, лише ці хвилини, коли життя знову стало солодким.

Після вечері ми вирішили прогулятися до моря. Місяць уже встиг піднятися вгору, і його срібна доріжка тяглася по поверхні води, наче запрошення кудись далеко. Пісок ще тримав тепло дня, і, знімаючи черевички, я вперше за багато років відчула себе легкою, ніби повітря. Хвилі ніжно торкалися ступень, ніби привітали мене. Роман і Оля трохи відстали, а я зробила кілька кроків уперед, простягнувши руки назустріч горизонту. І раптом зрозуміла — це і є моя мрія. Не картинка з журналу, не фото для інстаграма. А це — відчуття, що кожен вдих має сенс, що я нарешті повернулася до себе, я відчула себе живою і вільною.

Море шепотіло свої таємниці, а я слухала його, як давнього друга, який завжди знав правду — що одного дня я повернуся, але чи це буде так, ніхто не знає, як кажуть - час покаже.

Після прогулянки, ми повернулися до готелю, і розійшлися по своїх номерах, я прийняла душ і відразу спати, дорога втомлює, і плюс зміни в часі, клімат, ну і все таке.