Пролог

— Та де ж ця футболка! — я роздратовано бурмочу собі під ніс. — Речі сьогодні грають зі мною в хованки: то телефон пропаде, то улюблену кофтину не знайду, тепер ось футболка. 

Якби не подорож до Хмельницького на все літо, то речі лежали б у шафі та ніхто б їх не чіпав. Але я тут: стою посеред своєї кімнати перед ліжком, на якому розкидана купа одягу, а біля стоїть розкрита велика червона валіза, наполовину порожня. Чесно, я не дуже люблю кудись збиратися. Вся ця метушня, щоб зібратися, мене завжди дуже виснажувала. Але я раділа кожен раз, коли ми кудись їздили зі сім'єю. Мама, яка завжди панікує, щоб ми нічого не забули; спокійний тато, який заспокоює маму; молодша сестра, яка бігає по квартирі зі своїми ляльками, допомагаючи; собака Роккі і я, яка не можу знайти свою футболку, — оце картина. Все літо я проведу у Хмельницькому з найкращим другом Ромою та маминою сестрою. З тіткою ми рідко бачилися, але я її дуже любила. З Ромою теж не часто бачилися, але ми були дуже близькими людьми один одному. Ми познайомилися з ним влітку 5 років тому, коли мені було 11, а йому 12, у таборі. Ми відразу здружилися. Але наступного місяця він поїхав назад до Хмельницька, а я — додому в Київ. Ми продовжили активне спілкування в інтернеті і згодом стали найкращими друзями. Перший місяць ми з сім'єю проведемо разом у Хмельницькому, а потім батьки полетять на нову робочу практику в Америку. Я і сестра залишимося в Хмельницькому, у любої тітки, на все літо.

— Ось де ти! — я знаходжу футболку на дальній поличці у шафі.