5. Привіт, доросле життя!

Міла швидко зачинила двері і сіла на пуфик в коридорі, вона почувалася такою втомленою, що навіть не мала сил піти на кухню чи в свою кімнату. Тільки зараз адреналін, який зумовлював її швидку реакцію на небезпеку, почав зникати, і дівчина відчувала, що в неї тремтять руки і ноги і трохи паморочиться в голові. 

А може, їй дійсно щось підмішали у той коктейль? Добре, що вона випила лише кілька ковтків, а не цілу склянку…

Посидівши трохи, Міла відчула себе краще і нарешті підвелася та пішла до ванної. Роздягнулася і залізла під душ. Довго терла все тіло губкою, наче хотіла змити з себе не тільки дотики чужих рук, а й самі спогади про цей випадок. Потім пішла на кухню і поставила чайник. Сиділа, пила чай і гризла якісь сухарики, що їх знайшла в кухонній шафці. Продуктів так і не купила, а все через той злощасний клуб. Ну нічого, сьогодні з голоду не помре, зварить собі кашу чи посмажить яєшню, а вже завтра сходить в магазин. 

Їй було трохи лячно — раптом ті хлопці почнуть її шукати? Може, потрібно звернутися в поліцію?  Але потім  Міла подумала: навряд чи вони згадають про неї завтра. Може, вже знайшли собі в клубі якихось інших наївних дуреп. 

Страшно було подумати, що б сталося, якби вона розгубилася і не знала, як діяти. Добре, що тоді прослухала інтерв’ю Луки і запам’ятала випадок, який трапився з ним…

Вона дістала телефон і відкрила Інстаграм. Знайшла сторінку “Мейджорів”, ту саму, де колись почула “Мрію”, написану Лукою. Шкода, що цю пісню так швидко видалили звідти, адже то був неформат, який вибивався із загальної стилістики їхньої творчості. Незабаром після того і Лука зник… Може, він теж  не вписався у  картинку “солоденьких” хлопчиків, від яких так фанатіли її ровесниці? 

Міла подумала, що, можливо, Лука все ж заходить на сторінку гурту. Це був шанс зв’язатися з ним. Вона зайшла в дірект і написала: “Привіт, Луко! Не знаю, чи пам’ятаєш ти мене? Я Міла, яка співала твою “Мрію” на конкурсі “Нова зірка”. А сьогодні ти, можливо, врятував мені життя…”

Вона перечитала повідомлення, і подумала, що це звучить дивно, і Лука, певно, навіть не пам’ятає її. Вона знову осоромиться, якщо отримає стандартну відписку типу: “Дякуємо за повідомлення та бажаємо всього найкращого!”

Міла похитала головою і натиснула на кнопку “Видалити”...

***

Літо закінчилося так швидко, що вона й оком не встигла моргнути. Здавалося, тільки вчора був початок червня і випускний, а тепер на календарі серпень відлічував останні дні. 

Міла провела батьків до машини. Їй було трохи страшно. Зараз вони поїдуть, і тепер для неї настане по-справжньому самостійне життя. На зйомній квартирі, за сотню кілометрів від рідної домівки. Як її зустрінуть нові одногрупники, чи не складно буде вчитися? Чи дуже сумно за домом? 

 — Щасти, доню! — мама обняла її й поцілувала. — Телефонуй щодня, не забувай! А коли приїдеш у п’ятницю, я спечу твій улюблений пиріг!

Міла кивала, усміхалася, але їй раптом перехопило горло. в очах стояли сльози…Ледве стрималася, щоб не заплакати, і полегшено зітхнула, коли автівка батьків зникла з виду. Тепер вона трохи розслабилася. 

Навіщо накручувати себе? Якось буде, адже всі через це проходять. Більшість людей свого часу були чи є студентами, і всі кажуть, що це чи не найкраща пора їхнього життя. То, може, і в неї так буде? 

Коли увійшла в під’їзд, назустріч їй сходами збігав хлопець зі світлим коротко стриженим волоссям, у джинсах, білій футболці та сонцезахисних окулярах на носі. Здається, він живе поверхом вище, принаймні, вона бачила його на балконі.

 — Привіт! — сказала за звичкою, виробленою вдома, де всі мешканці будинку були знайомі і віталися при зустрічі. 

Але хлопець, здається, не звернув на неї уваги. В його вухах були бездротові навушники, він похитував головою у такт нечутній для Міли музиці. 

Вона знизала плечима і пішла вгору сходами. 

А в квартирі, яка відтепер мала стати для неї другою домівкою,  відкрила валізу і дістала звідти плакат Луки. Підійшла до стіни над ліжком і прикріпила плакат кнопками. 

  — Ну от, я знову можу з тобою розмовляти, — сказала тихо. — Принаймні, з твоїм зображенням, але це поки що. Думаю, рано чи пізно моя мрія здійсниться — я стану журналісткою і прийду брати в тебе інтерв’ю. І тоді я скажу: “А пам’ятаєш конкурс “Нова зірка” і пісню “Мрія”?” Це буде наш з тобою умовний знак. А ти скажеш: “Так, Міло, звичайно, я тебе добре пам’ятаю...”

Вона усміхнулася і обережно погладила плакат по глянцевій поверхні, а потім лягла на ліжко і заплющила очі, поринувши у вир думок та мрій про майбутнє…