4. Рятівна ідея

Не встигла Міла нічого відповісти, як Роман схопив її за запʼясток і потягнув танцювати. Було дуже шумно, люди все приходили і приходили, і за якихось півгодини після її приходу клуб був повністю набитий відвідувачами. 

Музика грала дуже гучно... І ось, коли композиція в черговий раз змінилась, Міла почула, що це ремікс одного з хітів Мейджорів, тільки без слів. Пісня була не такою швидкою, це був повільний танець, і Роман несподівано потягнув Мілу на себе.

— Я більше не хочу танцювати... — сказала вона, але музика лунала так голосно, що він не почув її слів, або, можливо, тільки вдав, що не почув. 

Саме в цю мить Міла чомусь згадала Луку. Може, через ремікс, а може через те, що цей випадок нагадав їй, як колись Лука давав інтервʼю після того, як його намагались викрасти. 

Тоді він сказав, що приспав пильність викрадачів, підгадав момент і втік. 

— Не вигадуй, нащо ти тоді прийшла, — він притягнув її до себе і поклав руки на талію. 

Тепер їй стало страшно... Від нього пахло алкоголем, а що як він дійсно не відпустить її? Мама мала рацію, треба бути обережнішою, не треба було йти сюди, навіть якщо тут був би справжній Лука...

Ні, не правда. Треба було. Вона дуже хотіла його побачити, поговорити з ним, вона вчинила правильно. Але зараз... Зараз треба було щось придумати.

Як там казав Лука, приспати пильність?...

— Ромо, я в туалет хочу, — сказала вона якомога більш невимушено і вичавила з себе посмішку. 

— Давай я тебе проведу, — він притис її до себе.

Говорив неголосно, обпалював диханням шкіру... 

— Та не треба, — безтурботно сказала вона, відсторонюючись. — Я швиденько, обіцяю! — і знов усміхнулась.

Їй було важко усміхатись, вдавати, що все добре, коли насправді вона відчувала небезпеку і страх. 

— Ну добре, — таки погодився хлопець.

Міла знов усміхнулась, відсторонилась від нього і пішла геть з танцполу. Йшла спочатку до туалетів, але як тільки зникла з поля зору Романа, розвернулась на вихід.

— Гей, Міло, ти куди? — почула вона за своєю спиною, коли вже майже вийшла з клубу.

Тут музика не грала так голосно, тож вона його почула. 

Серце билося дуже часто, але навколо були люди, вона не мала так сильно боятись.

— Я йду додому, — твердо сказала Міла, розвернувшись до нього.

— Ми ж іще тільки почали розважатись, — він спробував взяти її за руку, але Міла ухилилась.

— Якщо будеш приставати до мене, я закричу, — заявила вона, зазирнувши йому в очі. 

Вона не знала, чи це допоможе... Це був клуб, тут нікому діла до Міли не було. Вона розуміла, що ходить по лезу, але намагалась триматися впевнено, як розповідав і Лука. 

— Якісь проблеми? — до цих двох звернувся охоронець, який саме стояв на вході. 

— Він не дає мені піти! — твердо сказала Міла, вказавши на Романа. — Можете прослідкувати, щоб він лишився в клубі, поки я піду додому? Я неповнолітня, і у вас можуть бути великі проблеми, якщо я розголошу це! 

Охоронець лише кивнув, а Міла спокійно і впевнено пішла на вихід.

Так, вона трохи обманула охоронця, але це було перше, що їй спало на думку в цій критичній ситуації. 

Коли дівчина покинула клуб, то почала мало не бігти... Зараз адреналін в її крові трохи впав, і страх посилився. Так і не зайшовши до магазину, Міла просто побігла додому. Все ж, вона дійсно була в небезпеці, але згадка про Луку і ту його ситуацію допомогла взяти себе в руки...