2. Невже це він?

Хоч Міла і говорила собі, що літо проведе незвичайно, насправді все було до болю банально. Батьки весь час все тримали на контролі, з однокласниками вона і до того не особливо спілкувалась, а зараз, коли всі поступили у виші, тим більше. Крім того, тепер вона втратила велику частину свого життя - музику... Ніяких репетицій, приготувань до конкурсів, щоденних вправ... Виявилось, що без всього цього її день був майже порожнім. Коли батьки були вдома, то вони раз за разом придумували їй якісь завдання, наприклад то до магазину сходити, то ще кудись. Але вона не скаржилась, в принципі, з батьками було комфортно жити, вони готували, прибирали і тому подібне. 

А вона була зразковою донькою щодо освіти, але не щодо побуту... 

І зараз, коли вона зазирнула до холодильнику, виявилось, що там не було нічого смачненького. А так хотілось зʼїсти чогось, наприклад, велику молочну шоколадку, або кружку смачного какао... Але для цього треба було швидко йти до супермаркету, бо найближчий зачиняється об одинадцятій тридцять. Зваживши всі "за" і "проти", Міла все ж вирішила піти. Швидко натягнула джинси і першу-ліпшу кофтинку в горошок, теплу кофту вирішила не вдягати. 

Коли вона майже вийшла на одну з центральних вулиць міста, то в одному з провулків побачила темноволосого хлопця з гітарою. Обличчя видно не було, але чохол... Вона його з тисячі впізнає! Гітара точно така ж, як у Луки!

Серце дівчини забилось дуже часто, а хлопці саме завернули за ріг.

Вона пішла швидше, а вже коли завернула за ними, то ледь встигла зловити їх поглядом: вони зайшли в якийсь клуб.

Ні, вона знала, що Лука не міг... Він би не грав в якомусь клубі, в нього концерти і... Хоча зараз в нього концертів не було. Що як він вирішив виступати інкогніто? Бо хлопці, які були біля нього, точно були не з групи... Може, в нього нова група? 

Стільки різних варіантів, але поки вона не поговорить з ним, то не дізнається, вона це розуміла...

Одна тільки думка про розмову із ним змушувала її серце битись в незвично швидкому темпі. 

Але йти до клубу... Вона ніколи не ходила до клубів сама... Тільки на випускному гуляла після опівночі, і то, не тому що хотіла, а тому що це був останній день із класом, і туди прийшли абсолютно всі. 

Коли вона підійшла до входу, охоронець подивився на неї якимось насупленим поглядом:

— Школярка? 

— Студентка, — Міла витягнула з кишені новенький студентський і простягнула йому.

— Добре, проходь, — кивнув він. 

— Я маю щось заплатити?... — запитала вона, гарячково думаючи, чи вистачить її грошей заплатити хоча б за вхід.

— Ні, дівчатам до дванадцяти вхід безплатний.

— Мені вісімнадцять... — відповіла вона, злегка почервонівши.

— До дванадцятої години, — він розсміявся. — Іди вже!

— Дякую! — вона швидко прошмигнула до входу і почала шукати поглядом свого кумира.

Хоча, Лука був для неї більше, ніж просто кумиром. Певно, вона була закохана у нього, хоч і не хотіла це визнавати. Але це теж не все. Він був для неї прикладом для наслідування, вона захоплювалась ним. І коли він зник саме в момент її програшу в конкурсі, вона відчула, що їй ніби крила відрізали. 

Але якщо він був з гітарою, можливо, він не закинув музику? Ця думка змусила Мілу усміхнутись. Їй хотілось побачити його трохи ближче, можливо, навіть підтримати. Навіть якщо він почне все спочатку, вона буде на його боці, Міла в цьому не сумнівалась. 

Нарешті вона побачила компанію з Лукою. Той сидів за самим дальнім столиком в кутку. Музика грала дуже голосно, навіть вуха почало закладати. Але Міла вирішила не здаватись і йти до кінця. Добре, що ще було доволі рано, як для клубу, тож людей було хоч і немало, але й не так вже багато: Міла все ж змогла знайти необхідну компашку. 

Зараз або ніколи: набравши побільше повітря у легені, вона зробила глибокий вдих і видих і нарешті наважилась підійти до Луки...