8

– Влад приїде завтра. – сказала Людмила дочці. – Вчора сказав, що уже виїжджає. Думаю, нам би здалося якось його зустріти. Хоча він і не дуже за.

Так, Влад не любив до себе зайвий раз привертати увагу. Він говорив, що це мішає йому займатися тим, чим він має займатися. І не дає бажаних результатів нікому. Але як добрий і люблячий він стерпить усе, щоб у домі була «тепла атмосфера і сонячна погода».

Так, він такий. І таким був від самого початку. Ніколи до себе не привертав лишньої уваги. І все одно завжди був в центрі. З найкращого боку.

Влад казав, що їде з гарними новинами. Звісно, йому все вдалося. Інакше б він не був такий радий. Він завжди себе цим видавав. І на відміну від неї, від Насті, не вмів довго скривати своєї радості. Тай навіщо, якщо все одно доведеться розповісти вдома. Зле чи добре треба відразу говорити.

Настя завжди бачила в своєму братові ідеал. Бо так і було. Влад не один раз згладжував кути, коли Настя щось могла наговорити вдома. Або заступався а неї в школи. І перед вчителями просив як було треба. А ще, Влад не один раз прикривав її, коли було потрібно. Коли вона вилазила через вікно і бігла на здибанку. І перед мамою вмів оправдати при потребі. Кращого вигадника аніж він було годі й шукати. Так, що мама навіть відверто казала йому: «знаю, що ти брешеш але мушу в те вірити».

А от вона, на відміну від нього, не вміла, тай не могла, б так поступити. Не могла бути такою спокійною. Не могла бути такою чесною. Не могла бути такою скромною.

Їй лестила увага. Вона любила коли її хвалять. Ну а що в тому поганого, якщо це заслужено? Вона ж не лізе просто так на п’єдестал. Все чесно. І все завдяки йому – братові.

Вона завжди старалася бути подібною до брата. Старалася бути такою як він. Але ніяк не могла. А може мало старалася? Може. Такий грішок був. Влад з роками ставав що раз то все більш завзятішим до роботи, до навчання, до всього. А вона, сестра, ні. А для чого, якщо і так достатньо аби «мати лице». Вона ніколи не могла зрозуміти, для чого лізти зі шкіри аби лише комусь щось доказати чи що? Вкінці-кінців, що з того всього буде як пройде час?