6

– Не може бути! – лише змогла вимовити Настя.

Дівчина боялася навіть щось подумати. Щойно дзвонила Вікторія, її подруга, і повідомила дуже не приємну і дивну новину. Її колишня суперниця викинулася з вікна. Ні з того ні з сього. Вона, що правда, жити буде. Але як. Бо на ній живого місця нема. Тай психіатри тепер будуть мати роботу на довгий час. Бо ж логічно, що це їхня парафія. Адже, нормальна людина просто так не виходить у вікно. Для цього є причини. Аякже. Звісно, що є. Але для всіх навколо ці причини чомусь не сприймають серйозно. І більше того, чітко вказують, що з людиною щось не так.

Подруга говорила далі. Вікторія розповіла, що не задовго до того, Ліка говорила дівчатам, що так далі не може. Що Ден їй сниться ночами і кличе до себе. А ще вона казала, що її щось наче штовхає туди, до нього. І вона більше не має сили опиратися.

Настя закрила лице руками. Так, вона плакала. Так, вона ненавиділа ту Ліку і все навколо, коли дізналася, що Ден її кинув. Так, вона навіть бажала їй найгіршого. Це все було. Але ж вона навіть не могла уявити, що все те так може матеріалізуватися.

Боже правий, та це ж все як вона і думала. Вона обом закляла була тоді, після розмови по телефону, як довольна Ліка сміялася їй в лице і обзивала заучкою і тупою сірою мишею.

Дівчині стало якось не по собі. Вона навіть відчула як їй стало погано. Але скоро все пройшло. І знову голос задоволеної Ліки лунав у вухах. Вона знову сміялася з неї.

«Що ж, так тобі і треба! – подумала Настя. – Сама винна! Не треба було чужих хлопців дівчачими штучками відбивати. Нічого, нічого жити буде. І досить з тебе, курко! Могло бути і гірше!»

Вона відкинулася на дивані і так сиділа дивлячись на стелю. Скільки пройшло часу вона навіть уяви не мала. Настя просиділа в такому стані аж поки до кімнати не увійшла Наталі. Лише вона змогла вивести з цього ступору Настю.

Наталі сіла поруч, обняла подругу і сказала:

– Не бійся нічого. Кожному своє. У тебе своє – у неї своє! І не тобі думати про всіх!

Звідки вона знала про що думала Настя. Та це було не важливо. Вона була тут, поруч. І дівчині цього було досить.