9

Час минає дуже швидко. І те, що здавалося ще вчора таким новим і дивним – сьогодні уже старе і давно забуте. А діти? Ще вчора вони вчилися робити перші кроки, нарешті сказали перше слово, розсипали все, що лише знаходили у себе на шляху і розмальовували стіни – я сьогодні вони вже студенти.

Час минає швидко. І вчорашня молода сім’я, котра лише ледве стала на ноги – сьогодні уже дорослі, дещо підстаркуваті двоє людей, котрі забиті своїми справами по саме горло. Ось так минає життя. І ніхто не може нічого в тому коловороті подій і вчинків змінити. Все йде своїм, наміченим кимось, планом.

Настя. О, скільки часу пройшло перш ніж це мале чудо, котре ніяк не могло вимовити букву «р» до третього класу, стало дорослою дівчиною. Але пройшло. Все пройшло. І от вона – молода, розумна, красива, робо тяжча і амбітна.

В школі Настунька вчилася дуже добре. Ну але, як то буває коли в суспільстві цвіте і проростає кумівство, оцінки ставили їй трохи більше середніх. І на тому спасибі. Мовляв, чого ще хоче?

Але сьогодні студентка третього курсу медичного університету, Настя здала головний екзамен найкраще з цілої групи. Бо вчилася. Бо розуміла. Бо хотіла. І її старанність не могли не помітити викладачі. Тож стипендія в неї забезпечена.

От лише проблема батьків – що буде далі? Вона ж дівчина молода, мало там що може виникнути. А тут вчитися треба повний курс без заочного.

– Як думаєш, наша мала має якогось хлопця вже? – спитав Віталік дружину. – Може варто поговорити з нею.

– Боїшся, що поставить перед фактом, як Ілона поставила Олену з Романом?

– Боюся. Сама бачиш, що нині твориться. А вчитися треба. Не дай боже лишить ще.

– То я тебе порадую. Можеш не переживати. Наша Настя крім книжок нічого не бачить. А то, що ти там був підслухав випадково – то пусте діло. Можеш спати спокійно. Вона – дівчина чемна.