5

Нарешті Дмитро не витримав і одного вечора таки заговорив з Ілоною. Вони сиділи на кухні, як за звичай, пили чай після вечері. І тут Дімка ні з того ні з сього запитав в дружини:

– Скажи, а коли ти тоді прийшла додому? Ну тоді, як я зник?

– Не пам’ятаю! Пізно. – здивовано відповіла Ілона. – А що? То щось значить? Так, я довго затрималася. А коли прийшла, то тебе уже не було.

– Та ні. Нічого. Просто спитав.

– Я тобі ще мала сказати, що Влад хоче з тобою поговорити. Аби ти мав вигляд божеський. А не такий, як ти тоді був.

Аж раптом, наче уві сні відкрило йому лице незнайомця – це був Влад. Точно Влад. Тоді він зустрічався з Владом. От хто його окликнув біля магазину.

– Ну я його тоді бачив. Він мені нічого не казав. – сказав, після довгої мовчанки, Дмитро.

– Що ти таке кажеш! – здивовано подивилася Ілона – Де ти його бачив?! Коли!?

– Коли з дому пішов в магазин і пропав. Я пішов до магазину. І перед самим магазином зустрів Влада. він ще мене кликнув. Ми поговорили. А далі не пам’ятаю.

– Ти що здурів?! – Ілона дивилася на свого безпутного чоловіка і не могла зрозуміти – чи то він знову запив чи то розумом помалу їде.

– Я його бачив біля магазину. Ну точно він. В сірій куртці, коричневих рукавицях, джинсах і кросівках. Це був він! Однозначно він! Десь пів на сьому!

– Влад там не міг бути в той час! Не міг!

– Чого це не міг?! – здивовано спитав Дмитро.

– Бо в той час ми з ним і з Наталі сиділи у нього вдома і пили чай. Нас бачила його мама і сестра. Крім того, в нього машина щось погано заводилася тоді. Бо він хотів мене підвести. Але ніяк не міг дуже довго завести. От чого! Так що мовчи про це! Бо скажуть, що здурів.

Дмитро більше не сказав ні слова. Далі щось говорити не мало сенсу. Він точно знав, що зустрів Влада. Але разом із тим Ілона щиро запевняла, що той сидів з нею і своєю дівчиною в себе дома.

Як таке можливо? Аби чоловік був у двох місцях одночасно! Або він має надзвичайний дар. Або щось ту не те!