2

Сам же Дмитро не був аж таким вкрай поганим. Він не погано вчився, що правда в молодших класах, доки були крила за спиною. Трохи вмів гарти на баяні. Вчився в музичній школі на піаніно, котру так і не закінчив. Але то не важливо.

Батьки у нього були люди і освічені і заможні. Але разом із тим трохи деспотичні і пофігістичні по відношенню до власного сина. Хоча ні. Були часи, коли вони не погано справлялися зі своїми обов’язками. Але то було давно і не правда.

Дмитро вже навіть забув, як то бути дитиною, любленою дитиною. Хоча він мав все, чого хотів. Бо і новий байк мав на всю вулицю. Може навіть і на все містечко. І все в хаті було. Тай одяг купували йому не з секон хенду. Тож і плакатися дуже не мав на що.

А з іншого боку. Через вісім років у появився молодший брат. І вся увага була вже зосереджена на цьому малому крикунові. Ну а відповідно і менше уваги перепадало самому Дмитру.

Крім того, тато Дмитра – Артур, мав звичку погулювати. І малий все це бачив і чув, що говорилося. Хоча і мама теж не була святою. Але хлопець завжди вибирав позицію мами. Аніж батька. Бо поки тато цілими днями пропадав на роботах – мама вже ж таки була поруч. І як не як вчителька. То і не раз заступиться. То вже потім мама лишила роботу.

Дмитро від природи був гарним на вигляд. І в старших класах, на відміну від Влада, котрому теж нічого не бракувало, симпатією дівчат користувався на повну. Ну а чому ні? Адже, ті самі лізли до комунікабельного і жартівливого юнака.

Вони б з таким самим успіхом лізли би були і на Влада. Але той був надто чемним аби його можна було вчепити. І на фоні свого друга Дмитра, виглядав просто ангелом безплотним. Тож до нього відповідно так і ставилися. Любили. Довіряли. Ділилися секретами. Але про щось більше не могло бути й мови. Це ж ангел.