8

Дмитра не було і наступного дня. Так, наче його і не існувало. В Ілони навіть закралася підозра – а чи не знайшов він собі якусь там подругу на боці? Ну а що, як не як а все таки хлоп а не помпа від ровера.

Але серед усіх знайомих їх дівуль, нікого, хто би міг підходити на роль новоспеченої Дмитрової подруги нікого найти не змогла. Значить, не підходить.

Вже ближче до обіду подзвонила Дмитра мама. Свекруха щось не дуже розбірливо бурчала в трубку, довго щось там бубоніла, наче читала якісь заклинання від нечисті. Але нарешті, після довгих зусиль і кількох спроб перепитати – Ілона таки зрозуміла, що Дмитра нарешті знайшли.

І де б вона думала? Правильно – в іншому місті. За шістдесят кілометрів від свого дому. Як він там опинився, один Бог знає. Але зараз це питання було не головним. Головне те, що він абсолютно тверезий. Але наляканий так, наче вернувся з того світу. І весь час молиться. Каже, що нечистого бачив. і більше нічого говорити, поки що, не може. Напевне хтось його добре налякав. Але хто? І як він опинився аж так далеко? На це він відповісти ніяк не може!

Ілона відповіла, що поїхати провідати мужа вона ніяк не може, позаяк дитину лишити не має з ким, бо її обоє батьків на роботі. А заодно і нагадала дорогій свекрусі, що у її дочки є дві бабусі. Але мала чомусь лише знає одну. І тата впізнає заледве. Але потім вона трохи заспокоїлася і пішла на більш конструктивніший діалог. Хоча, діалог все ж таки залишався не дуже спокійним.

А поки дві жінки між собою шукали спільну точку дотику, стрілка, яка показує час, невгамовно бігла вперед, мотаючи круги на циферблаті старого годинника.

Тільки після розмови, коли вже всі пристрасті уляглися, Ілона згадала одну фразу, яку їй кинув Влад, коли вона сиділа у нього в дома. «Слухай, може би ми поговорили якось з твоїм Дімою?» – хтось тихо шептав в її голові. Так, це голос Влада. І він це казав. Але ж Влад,в ін. ніколи ні з ким не бився. Він завжди був в тому плані боягузом. Тай і не міг нічого нікому зробити поганого. Він все виступав за мирне врегулювання сварок ще з дитинства.

«Він просто не може! Він не здатний на таке! – шептало щось на вухо – Хто? Влад? Ні, він не до того! Тай Наталі йому не дозволить вляпатися в якусь дурну історію. Це ж для його репутації мінус. Так вона сама казала!»

І знову інша думка, і з іншого боку: «а з чого ти така впевнена? Ти що, Влада знаєш? Хто він тобі, що отак розписуєшся? Хто? Тай подружка його якась темна! Нема чому дуже довіряти!»