7

Між тим Ілона вклала спати дитину а сама сіла поруч і присунувши поближче старі альбоми почала їх переглядати. Спогади. О, як це класно мати хороші спогади з минулого. Як вони можуть гріти душу складному і невизначеному тепер.

З фотокарток дивилися знайомі риси, знайомі очі, усмішки. Але такі ще молоді, юні, дитячі. Як то було давно. Як то було прекрасно. ну от чому не можливо зараз щоб усе було як тоді? Чому не можна жити так аби всім було добре? Аби всі розуміли один одного, дружили разом? Так, як це було тоді! Коли всім було добре. І ніхто не шукав собі ні в кому нічого, що його наче б то дратує. Тоді, коли ніхто ще не був настільки спорченим, настільки зневіреним. Коли всі вони разом ще вірили в диво. Коли чекали свят. Тоді, коли ніхто ні з кого не сміявся тихцем.

Ілона сіла на диван. Поруч спала, тихо посопуючи, мала. її дитина. Її і Влада. але про це знає лише вона. І все. як же воно так все виходить. Все побудовано на обмані. І навіть її шлюб – суцільний обман. Як все дешево.

Вона глянула на дочку. І відразу побачила риси юного Влада. Копія. Такі ж самі ніжні риси. Такий же самим маленький рот, такі ж ямочки. Як би він радів цьому. Якби вони були парою. А ні, життя вирішило інакше. Ні, не життя. Життя тут ні при чому. Це вона. Вона сама так вирішила. Бо думала, що зможе обдурити себе, його,в сіх. І як, обдурила?

А он і її подруги. Що й казати. Теж не з медом. Кожна мала свій хрест. Кожна за щось починала розплачуватися.

Он Анжела. Мала Костю. Потім Дена. Нарешті Артура. І тепер живе з Петром. Так собі парочка. Петя,я к і всі, аватарить. Ну а його благовірна гуляє. Хоча яка вона там благовірна, якщо так себе поводить. І наче б то має все, що хоче. Але все їй якось не так. недавно закордон поїхала. Кажуть, знайшла там собі якогось смуглявого принца.

А он Валька. Колишня уже подруга. Язика вона не може тримати за зубами. Все мусить розказати, що лише де чула. Валька, що правда, хоча б не гуляє. Зате одягається як нічний метелик. Хоча і хлопця має нормального. І куди дивиться той її Сергій?

А он Вітя, її однокласник. Поховали місяць тому. Розбився на мотоциклі. Любив швидкість. Але щось не спрацювало. От і все, нема більше Вітьки.

Ілоні стало страшно від самої лише думки про це. Ну коли помирає старша людина, котра вже прожила років з вісімдесят або під сто, це одне. А коли така молода – це якось зовсім інакше.

Ілона глянула на свої фото. Вона ж теж була колись іншою. Інакше думала. Інакше сприймала світ. І здавалося б – що таке вісім-десять років тому. А так наче ціла вічність пройшла. Вічність людського життя.