4

Вечір пройшов вдало. Тут завжди було все вдало. Влад завжди тактовно вмів поводитися. І це змушувало Ілону тепер десь глибоко в душі розуміти, що вона приходить сюди тому, що тихо закохується в нього. В його рухи. Його слова. Його голос. Його манери. О, як же він виглядав інакше на фоні тих усіх її знайомих і тих дряблих мужчинчиків її подруг.

Їй стало страшно і незручно. Справді незручно. Бо це так вона відповідає на ту гостинність, яку їй тут виражають. Замість того аби бути вдячною за кожну хвилину підбадьорення, вона починає, мимоволі але все ж, думати про чужого для неї мужчину. І хто вона після цього. а як дізнається Наталі, то взагалі скаже більше не приходити. І буде права.

Що правда, вона вже один раз говорила, що не ревнує її. І що у них з Владом усе якось інакше. Але то було ще коли. І до того ж, тоді все було інакше. І тоді вона, Ілона, дивилася на все інакше.

Страшно втратити друзів. Останніх, справжніх, добрих друзів. І вона це розуміла. Отже, треба мовчати. Мовчати і не думати про це.

Але мовчати не можливо. Наталі все одно буде знати. Звідки? Звідки вона все знає? А він, Влад? Вони, іноді, дуже дивно говорять. Хто вони насправді? Виглядає, що вони не зовсім ті, за кого себе видають. Але це не біда. Головне, що вони їй допомагають. Ось що головне. Вкінці кінців, а хто вона така, щоби судити їх і їхні розмови, слова, дії? Хто вона така, аби щось тут видумувати? Хто?!

Так, вона ніхто. І судити не її справа. А те, що відбувається дивним, як говорять деякі – то це не її справа взагалі. Питання ще стоїть, хто ті слухи розпускає. Адже, Влада багато хто не міг уявити собі настільки успішним. От і вигадують. Бо заздрять.

– Слухай, може би ми поговорили якось з твоїм Дімою? – запитав, чи може запропонував Влад. – Все ж таки не чужі аж так люди. І могли би якось порозумітися.

Від такої думки Ілону аж почало морозити. Ні, вона обома руками за. Але наслідок! Потім, коли вони підуть. Коли вона залишиться сама на сам з цим елементом недієздатності! О, тоді почнеться справжнє шоу. А воно їй треба!?

Хоча. Хоча, можливо, хай би і було. А раптом щось зміниться. Ясна річ, що це може лише ускладнити все. Але коли втрачати і нема чого – то чого б не спробувати.

Тим більше, що справжнє бургундське, як подарунок Владові і друзів з Франції, додавало настрою.