3

– А ось і ти! Нарешті! – Влад якраз був на дворі. – А я тебе чекаю вже хвилин з десять. Ти заходи, Наталі на кухні щось там чаклує.

І він пішов по своїх справах. Влад був як завжди, усміхнений, спокійний, задоволений життям. Ще би. Але крім іншого, його вирізняла якась таємничість в очах. Погляд його був дивним. Ні, не закоханим. Не страшним. Але дивним. Дуже якимось не зрозумілим. Наче не живий. Майже не моргає очима. Дивиться кудись, в якусь одну точку. А сам жартує,сміється. От і догадайся, що з ним таке.

Втім, Ілона не ставила дурних питань, на які могла би отримати аналогічні відповіді. Бо хто би їй сказав правду. І вона це розуміла сама. Зрештою, вона тут ні при чому. І допомогти в разі чого теж, навряд чи, зможе. То навіщо допитуватися.

Вона зайшла в будинок. Лише Ілона закрила двері, як з кухні почувся твердий, жіночий голос Наталі:

– Ах, це ти моя дівчинко! Нарешті прийшла! Ну ходи сюди, допоможеш мені!

Звідки та могла знати, що це саме Ілона зайшла до хати, жінка не зрозуміла. Але пішла на голос.

В кухні справді була Наталі. Вона щось готувала. А готувати вона вміла, любила і могла. Бо це, як би хто не говорив, а стихія жінки. Втім, Влад теж не погано вмів орудувати каструлями і давати собі раду в цьому домашньому жіночому кабінеті.

– Нарешті. А то думає ще вона. Не зручно їй. – ніби бурчала Наталі. – А ми наче не рідні якісь. Помий руки і берися. Влад пішов до стайні, тож ми будемо самі.

Ілона зробила як наказала їй Наталі і стала поруч. Вона куди гірше вміла готувати ніж та. Бо і потреби такої не було. Тай вдома на то ніхто дуже не звертав уваги. Ну іноді, на свята якісь, щось приготує. І того. А тепер взагалі мало коли береться за цю священну справу. Бо мама більше зробить. А Дмитро все бурчить, що щось не так. Тож останнім часом почав ходити собі додому поїсти.

А от Наталі разом із Владом завжди щось собі придумують. Все якусь страву вичитають і йдуть експериментувати. А заодно і мають про що поговорити. Так будуються міцні сімейні узи. І це правда, погоджувалася в душі Ілона. Але коли ці узи навіть не зав’язалися, то приготована печінка по-китайськи чи ще якось мало що поможе.

– Тобі треба трохи інакше підійти до життя – сказала Наталі після того, як Ілона взялася за вказану їй роботу. – Справді. Ти можеш все змінити. Просто треба дуже захотіти. Тай Діму твого можна змінити. При бажанні. Але ти маєш хотіти цього.

Ілона дивилася на співрозмовницю. Звідки та знає, що в неї на думці? При чому, це не вперше.

– Та ти не дивуйся! – продовжувала Наталі. – Тебе наскрізь видно. Для доброго психолога не складає проблеми побачити все те, що я тобі говорю. От і знаю. А ти що подумала. Що я відьма? Так? – і вона засміялася. – Ну, може і відьма. Яка тобі різниця. Ти, головне, не бійся і все буде у нас добре.

Вони і далі продовжували готувати. Наталі більше так не жартувала. Вона різко змінила тему розмови і вони повели теплу, дружню бесіду, за якою Ілона повністю заспокоїлася.