1

– Ну і куди це ти зібралася? – крикнув Діма, коли побачив як Ілона одягається перед дзеркалом.

– Іду погуляти з подругами! А що? – спокійно відповіла жінка.

– А з дитиною сидіти хто буде?

– Ти. – відповіла Ілона. Потім глянула на свого мужичка і додала. – Та не переживай. Мама посидить. Іди дивися свій футбол.

Такий діалог був не вперше. Дмитро навіть рота не встиг роззявити, як його дружинонька зникла за дверима.

У вухах ще гуділа остання фраза. Вона наче дзвінким голосом Ілони відбивалася в його голові. Зневажливо, сказана наче до старого пса. А сама?

А що сама? Хіба він не бачив – вона пішла гуляти! Хіба він не бачив цього! Як вона одягається. Як вимуштровується. Як спішить кудись. Бачив. І не один раз. І що з того? Що він зробить? Абсолютно нічого.

Стас, брат Ілони, якось йому натякнув, що мовляв, якщо вчепить сестру – то буде мати лишні проблеми. А проблем у Дмитра було і без того більше ніж досить. Бо вчорашній любитель погуляти і потусити, одягнувши на себе костюм мужа ніяк не міг в нього влізти. Він і далі робив те, що так полюбив давно – промотувати своє життя.

Але те, що в шістнадцять ще було модно – нині аж ніяк не додавало йому бонусів до статусу. Навпаки, мало по малу, всі довкола почали дивитися на нього косо. Одного разу він навіть почув від своєї тещі таку фразу:

– От була б моя Ілона трохи мудріша – то почекала б на Влада. І нічого б з нею не сталося за ті п’ять, чи скільки там, років. А то знайшла собі бозна що. Не чоловік а якесь не знаю навіь що.