9

Втім, приїхавши до брата, вони обоє швидко забули про що там говорили в машині. Справа в тому, що зайшовши до кімнати Віталік і Люда побачили страшну картину. І від побаченого у них, м’яко кажучи, душу завернуло.

Марія лежала на ліжку і стогнала від болю. Її всю крутило. Жінка не могла ні слова нормально мовити ні навіть лежати спокійно, постійно корчачись від не відомих нікому болів.

На лиці в неї читалися прокльони на всіх і вся. Вона і просила пробачення і проклинала водночас геть усе живе. Крім того, тіло працювало саме як хотіло. Тому в кімнаті було душно не лише від того, що літо.

– І так уже кілька днів. – пояснив замучений брат.

Чоловік і сам спав з лиця. Дбав про бідолашну як міг. Вони вийшли з кімнати. Бо дивитися на таке довго напевне ніхто б не міг.

– І так уже тиждень. – повідав брат Віталікові. – Ні життя ні смерті. Ночами кричить, мучиться. А не пускає. Не знаю вже, що робити. В області були. Лікарі виписали її додому. Кажуть, що нічим порадити не можуть. Приписали заспокійливе і якийсь знеболюючий. От і все. А решта, кажуть, як Бог дасть. А Бог все не дає.

Сумно було дивитися на все те. Але що поробиш. Нічого не врадиш в тому, що людини виписали там, на горі. Ну або глибоко внизу. Хто його знає.

Віталік з Людою ще посиділи трохи. Поговорили з братом. Скільки могли підтримали добрим словом. І зібралися додому. А по дорозі, Віталік ще обіцяв до мами заїхати.

Ось вона – нова реальність. І хто би міг подумати. Ще рік тому Марія вся червонощока бігала і кричала на свого чоловіка, що він послідній дурень, бо погодився віддати братові якийсь там станок для гостріння ножів і моторну січкарню. Який то був лемент. Ой людоньки.

А сьогодні вона лежить і не може сказати слова. І всі вже явно розуміють, що їй уже не довго. І де вся та сила, бажання, амбіція, зажерливість? Сьогодні цій людині уже нічого не треба. Як все швидко змінюється в нашому не постійному житті.