1

Вийшовши з кабінету економа, Влад направився через «чорний хід» аби вийти на вулицю. Він часто користувався цією сходовою, котра була запасним ходом у будинку. Чому? Бо так простіше. Не треба показуватися всім на очі. Адже, він їде додому. Без черги. І це в той час, коли інші випрошують собі поїзду тиждень на перед.

Влад давно звик користуватися тим, що йому все йде до рук. А навіщо опускати можливості, якщо вони самі приходять до тебе? Тож хлопець просто бере все, що лише дають. І не париться тим, що буде далі. Бо і поступати сюди він зовсім не думав. Все вийшло спонтанно.

Так, все вирішила розмова з Наталі. Дівчина його запевнила, що маючи навики, йому слід отримати ще й відповідні знання. Тож, довго не думаючи, він згодився. І не прогадав.

І от тепер, коли минуло три роки, він радий за кожен день, котрий провів тут, у цих стінах, котрі дали йому так багато.

А багато – це не гучне слово. Це факт. Влад тепер навіть сидітиме у приймальній комісії. Точніше, він сам буде приймати документи від вступників. Так, що цілий місяць у нього буде робота. А ще, більше прав і привілеїв.

Він не відстоює довгі і нудні служби. Може забратися з любої пари. Не париться за екзамени. Він складає протоколи, друкує накази ректорату, робить різні списки і навіть допомагає визначати порушників дисципліни. Словом, він серед керівництва свій. Майже на рівних.

Але при цьому Влад ніколи не проявляє ніяким чином це. Він навпаки завжди всім показує, що він, серед усього цього, не забуває свого стану студента. Хоча який там з нього студент.

На педагогічному він вчиться, як і хотів. Втім, і там Влад має свої переваги. Бо дізнавшись, с ким мають справу, викладачі все спускають йому з рук. Так, що він може на пари майже не приходити. Його ніхто не відмічає.

Ще два роки і він закінчить університет. Ще якихось два роки і магістр. Тоді і залишить семінарію. А поки що йому тут добре. Їда є. Житло є. І все задурно. Бо він рахується, що відробляє навчання своєю працею. Чим погано?