7

А Влад тим часом все більше почав захоплюватися всім надприроднім. Його почало цікавити те, що до цього часу не цікавило зовсім. Передусім – містика. І свою зацікавленість він ні чим, особливо, не міг оправдати. Тай оправдовувати не було перед ким.

Ілона поглядів хлопця не поділяла від слова зовсім. Дівчина не дуже любила піднімати такі теми. Особливо, згадуючи той літній вечір, коли щось тріщало і налякало її.

Аналогічно було і з сестрою. Настя боялася того, про що розповідали старші люди, коли не один раз збиралися в кухні, куди приходили відвідати бабусю.

А от Влад уважно вислуховував кожне слово, коли про це заходила мова. Він ще з дитинства більше любив щось не звичайне. А тепер і зовсім «поліз в оте страшне і невідоме». Але ніхто в тому нічого поганого не побачив.

Був уже перед великодній тиждень, коли Віталій знову поїхав на обстеження. І цього разу надії в чах чоловіка майже не було. Він повністю усвідомив і прийняв свою приреченість. А всі ці аналізи, лікування, і все інше сприймав лише як формальність, котру жреці Ескулапа, згідно даної клятви, виконують перед самим Життям. От і все. Не більше того.

Великдень проходив в атмосфері тиші і спокою. Бо Віталік уже не дуже міг кудись їхати. Тай гостей примати не було як. Він швидко втомлювався і хотів лише одного – спокою. Тому в домі старалися робити все якомога тихіше.

Треба сказати, що Великдень того року був пізно. Уже трава почала рости, дерева цвіли на повну а в повітрі буяла весна. Все уже прокинулося від сну і починало новий виток життя. Дивитися на це Віталієві було і радісно і важко. Радісно, бо він зміг дожити до цієї прекрасної пори. Радісно, бо знову зміг побачити народження нового життя. Але й сумно, бо глибоко усвідомлював, що ц остання його весна. Більше такої радості він бачити не буде.

Будуть і після його смерті весни. Буде цвісти сад біля хати. Будуть народжуватися нові телята в стайні. Але він цього всього не побачить.

– А де наш малий? – спитав він дружину, коли нікого не було в дома. – Таке враження, що він що раз менше ночує в домі. Це не дуже розумно для нього. Йому треба вчитися, Людо!

– Та він все вдома! З чого ти таке взяв. Ну зустрічається з Ілоною. Той що? Але ж наш син чемний хлопчик! Вітя, не думай ніяких дурниць. Все добре.

Так заспокоювала його дружина. Хоча і сама добре розуміла, що обманює. Бо прекрасно знала, що Влад не ночував вдома в страсну п’ятницю. Але минуло вже шість днів. Що уже тепер казати. Тай Роман би не дозволив дітям пустощів. У них все, наче б то, під контролем. Тай сама Ілона не викликає ніяких підозр. «Господи, лише аби все було добре! – думала Людмила. – Аби лише не якась компанія. Або, якісь гулянки!»

Але Влад ні до компаній ні до гулянок не мав жодного відношення. І навіть Ілона не знала, де він був тої ночі.