4

– Я не знаю як це пояснити. – сказав Влад до Ілони, коли вони гуляли засніженим містом. – Я просто хочу зрозуміти – в чому, з того всього, є сенс.

Дівчина не розуміла його тону бесіди. Їй здавалося, що Влад помалу починає їхати, що називається, мозгами. Бо іншого, здорового пояснення тут не було. Ну от для чого молодому, сімнадцятирічному хлопцеві з’ясовувати старі як світ питання, на котрі не змогли до кінця відповісти навіть бородаті античні філософи. А він тут хоче от так от раз і все дізнатися.

– Ну ти народжуєшся, ростеш, женишся, заводиш сім’ю, ростиш дітей. – відповіла Ілона. – хіба цього мало? Чого тобі ще треба?

– Мало. – сумно відповів Влад. – Мало. Цього надто мало – жити заради того аби наробитися і померти.

Ілона засміялася. Він мислив як дорослий. Це дещо небезпечно. Але разом із тим це краще аніж всі його ровесники, котрі ні про що не задумуються в цей час. а він хоча би про щось. Як далі буде – ніхто не знає. Але на даний момент він найкращий варіант хлопця, з котрим можна зустрічатися.

– То спробуй добитися більшого.

Мотиваційно. Надихаюче. Мудро. Але чи в цьому випадку? Ілона сама не зрозуміла, що в той момент сказала. Вона лише глянула на Влада. Але нічого не зрозуміла.

– Ти права! – відповів, після деяких роздумів, хлопець.

Далі вони змінили тему і більше до цього не поверталися. Ілона була щаслива. Вона бачила перед собою серйозного мужчину, батька її майбутніх дітей і свого чоловіка. Дівчина зовсім не усвідомлювала, що саме тоді вона заклала бомбу під їхні стосунки, котрі лише почали розвиватися.

А от Влад серйозно взяв її слова до уваги. «То спробуй добитися більшого!» – звучали слова в голові. Спробуй. От спробуй добийся! Ага, якраз таки. Це виглядало навіть не як виклик. А як насмішка. Мовляв, от чого ти дурнику собі шукаєш. Ти і так ні нащо більше не годишся. І це що є – єдиний для тебе варіант. Найкращий з усіх можливих. Ти закінчиш училище, підеш на роботу, одружишся, будеш все життя тяжко робити за мізерну зарплатню. А коли нарешті не зможеш – то зістарієшся і підеш на так званий «заслужений відпочинок». Ким заслужений? В кого заслужений? Від чого? від роботи? Від ярма? Від рабства? Від чого саме?

А далі: ти ще якийсь час поживеш, скаржачись на свої болячки, зароблені на важкій роботі і нарешті в кінці кінців помреш, як і сотні, тисячі інших, таких же як і ти сам. От і все. Все твоє життя прописане наперед в кількох реченнях.

А що далі? Що потім? Там, після смерті? Ось воно – найголовніше, що цікавило хлопця! Те, що є скритим від людського ока. Від пересічного чоловіка, котрий заклопотаний своїм щоденними справами навіть і не думає про це.