3

Ілюзія. Таке мудре слово, котре багато хто любить використовувати у своєму лексиконі. Але мало хто розуміє справжній сенс цього слова. Чому так? Бо мало хто замислюється над цим.

Людина, доки в неї все добре, не хоче думати ні про що з того, що може бути поганим. Вона вірить, що якщо не говорити про зло – то його не буде. Але воно є. Так само як із хворобою. Чи якоюсь іншою річчю. Вона є сама по собі. В незалежності від того – думає людина про неї чи ні.

Але людині легше закривати очі на це. Легше не говорити. Легше не думати, забивати собі голову всім іншим аби лише не тим. Бо так легше. Так простіше. Так приємніше. Оце і є ілюзія. Ілюзія спокою. Ілюзія щастя. Ілюзія свободи. Ілюзія можливості.

Так ілюзія. Бо це все заперечує справжню реальність. Відганяє від людини пильність про насушні потреби і заставляє її поринути у світ задоволення і забуття, при тому обкрадаючи її власну людськість і її безкінечні можливості розвитку.

Влад сидів у себе в кімнаті. Він уже не вперше роздумував про сенс людського життя, його можливості, страхи, обмани, надії і скалічені людські долі через невігластво. Хлопець шукав правду. Він хотів більше дізнатися про свою природу. А головне, про смерть. Адже, дивлячись навколо на все, він розумів – що рано чи пізно він подорослішає, змужніє, а тоді зістаріється і колись так само помре. Але що тоді відбудеться? Чи це кінець його існування? Бо якщо так – то для чого тоді все це: жити, працювати, страждати, виконувати якісь закони, бути чесним? Для чого, якщо він все рівно перетвориться в добрива для землі!?

І це питання змушувало його і з одного боку боятися а з іншого – гріло цікавістю. І ця цікавість штовхала його на все нові і нові пошуки. Аж поки він не знайде відповідь на поставлені перед собою питання. Аж поки він не отримає те, що шукає. Але що саме він шукає, Влад ще не знав. І в цьому була найбільша проблема.