1

– Владе, треба зняти зі стриху ялинку. – сказала сестра. – Я помию. А потім вберемо.

Хлопець лише кивнув головою в знак згоди. Він лише сів десять хвилин тому за книжку. Але Влад не звик був відказувати. Треба – значить треба. Хоча особисто йому цього всього було зовсім не треба. Він це зробить лише заради тата.

– Дивися, я купила нові іграшки. – продовжувала Настя. – Як тобі?

Влад мовчки перевів погляд від книги на іграшки, що стояли на столі, показав пальцем свій схвальний відгук і продовжив читати. Дівчина підійшла до брата ближче і зазирнула в книгу, яку він тримав в руках.

– Що там такого цікавого читаєш? Покажи будь-ласка! – і вона протягнула руку до книжки.

Але Влад відсунувся. Хлопець відсунув книжку від сестри, потім взагалі закрив і відніс до своєї кімнати.

– Тобі ще рано такі книги брати до рук. – сказав виходячи з кімнати брат. – Я пішов. Зараз принесу твою ялинку.

І він за хвилину зник за дверима. Настю зацікавила така відповідь брата. Як це зарано. Що значить зарано? Що він там такого може ховати від неї, своєї сестри. Адже, вони завжди ділилися всіма секретами і трималися разом дружно.

Цікавість брала гору. Але йти до кімнати брата аби там потайки глянути не було й мови. На таке вона не піде. Це ж не правильно. Крім того, це буде неповагою до нього, вриватися на його територію і щось там досліджувати. Але цікавість брала гору.

Спочатку Настя думала сказати мамі. Але вона ніколи не здавала брата. І якщо він щось скриває, то це значить, що скриває і від батьків також. А в такому разі вона буде шісткою. Тому цей варіант відпадав сам по собі. Як і попередній поглянути самій.

Тому залишалося лише чекати. Чекати слушної хвилини аби він сам відкрив свою таємницю. Хоча, може то ніяка і не таємниця. Адже Влад не якийсь там вуличний батяр, полюбляє зазирати на різні аморальні картинки і читати нецензурні тексти. Ні, він не такий. За це можна бути спокійним.