Глава 6

Час минає швидко. Особливо тоді, коли людина зайнята чимось і не має часу бити байдики. Тоді час, ніби навмисне, йде проминає пришвидшено. Не встигнеш зранку оглянутися а вже й вечір. І так день за днем. Так може проминути місяць, два, три. І лише потім людина усвідомлює цю швидкість непорушного часу.

Так минули дні осінніх турбот і шкільних проблем. Минули вони тихо, спокійно, непомітно. Так швидко, що ніхто не встиг навіть спам’ятатися, як підійшов до закінчення перший семестр. Ура. Так, ура. Але були і свої але.

Вперше Влад відчув цю швидкоплинність життя. Хлопець побачив, як змінюються навколо події, люди, обставини. Все, що було вчора – померло разом із минулим днем. А кожен новий день несе в собі нові можливості і страхи.

Це добре і погано водночас. Залежно від того, хто як сприймає ту чи іншу подію, яка відбувається тут і зараз. І не дивно, що більшість людей бояться таких швидких змін. Бо це зміна думки. Це зміна самого себе.

Хлопець почав усвідомлювати всю красу і весь жах реальності. Бо до того, він якось мало про все це задумувався. Але тепер, після того, як він побачив смерть близької йому людини, як ця ж сама смерть чигала на іншу близьку йому людину – Влад почав змінюватися.

Йому було страшно. Він опинився сама на сам з усіма тими питаннями, котрі виринали в його голові і на котрі відповіді ніхто йому не міг дати. І найстрашніше це те, що Влад це розумів. Розумів, що достеменної відповіді йому не дасть ніхто.

Тому шукав сам. Як міг, як умів, як розумів. Так і шукав. Але поки що її ніде було.