5

День за днем минало літо. І кожен день, який проходив, наближав час осені, час повертатися до навчального процесу, час холодів, час спокою.

На дворі ще був серпень. Але в повітрі вже відчувалися перші прояви наступної пори. Листя на деревах починали жовтіти, деякі вже навіть падали на землю. Люди по легко бралися за городи, аби потім не ритися в болоті. Наставав час збирати урожай.

Так само відбувається і в житті. Людина народжується, як на землі з’являються перші проліски. І крок за кроком, день за днем проходить всі етапи життя, аж поки не настане той день, коли треба збирати урожай, тобто здавати звіт за прожитий час.

Одного такого, перед вересневого ранку Влад зайшов до кімнати свого дорогого дідуся і застав його лежачим. А коли доторкнувся, то відчув льодяний холод. Дорогий серцю дідусь відійшов.

Відчуття втрати не відразу стало зрозумілим для Влада. Ну не встав дідусь – тай не встав. Іноді, бувало, що хлопець сам годував коня. Коли дід знемагав. Відчуття ще не були повністю реальними.

По справжньому відчутно стало уже після похорону. Коли всі повернулися додому. А там чекали їх лише холодні стіни. Ось вона – нова реальність. Реальність, яка заставляє дорослішати, починати думати, сприймати все  якось інакше. Реальність, котра забирає легковажність юності і показує справжню історію життя кожного і його закінчення.

Влад сидів на лавці біля хати. Він дивився як біля стайні безтурботно бігали кури. Вони щось порпали, щось шукали. Раптом одна з них знайшла великого черв’яка. І тут почалося. Всі інші почали бігати за нею і відбирати здобич. Аж поки не розклювали бідну істоту і не поживилися її крихітним тільцем.

А далі що? А далі прийде глибока осінь. І ця сама курка, котра сьогодні так нещадно зупинила життя черв’яка, сама стане поживою. І її життя скінчиться там, за стайнею, на пні.

Але сьогодні вона ще повна енергії і сили бігає і насолоджується кожного відведеною їй хвилиною, не підозрюючи про те, що буде далі.

Влад сидів і думав. А хіба з людьми не так? От вони ходять, працюють, за щось борються, чимось переживають, про щось мріють, чогось хочуть. А за мить їх уже нема. І нічого з того, про що вони думали чи що вони там хотіли – їм уже не треба.

То в чому тоді сенс життя? В такій от біганині? В ілюзіях? В сварках, криках, роздорах? Може в багатстві? Або в фізичній силі? В чому саме ?