3

Того ж таки вечора Марія була в баби Свиридихи. Та абсолютно спокійно вислухала жінку. Стара навіть оком не моргнула, поки слухала все, що розповідала Марія. А потім сказала:

– А ти чим раніше думала? Думала, що то тобі забавка?! Дурна ти бабо! Це твоє бажання звести людину. А я тут причому? Магія так діє. Все, поїзд пішов. Що наробила – то і буде! Ія тут ні до чого! Ти сама то робила! І не дивився на мене так – я тобі казала добре подумати! Але ти не слухала. Воно робить своє. Може навіть через роки. Але ти хотіла помсти. Ну от і маєш тепер. Тішся!

Стара Свиридиха голосно зітхнула. Вона дивилася на Марію своїми старечими очима, ніби палила її поглядом.

– Гріх на тобі буде. Бо ти сама проводила обряд! – продовжувала стара. – Пам’ятаєш ? Ти думаєш що я просто так тобі сказала, що треба робити! Бо я не хочу брати на себе таке! Доста з мене і того, що маю. А ти будеш тепер з тим жити! Жити і знати, що це ти його на той світ збула.

Вона замовкла. Вона щось довго думала. Довго щось перебирала зморщеними губами. Але видно, всі її знання нічого не говорили доброго. Нарешті стара змінилася на обличчі, ніби побачила щось страшне. Вона глибоко вдихнула повітря, ніби задихала і сказала:

– Нема в мене для тебе добрих новин. Нема. Іди. І більше ніколи до мене не приходи! Сама повидиш, яке зло ти на себе накликала! Прийде він по тебе. Прийде. І до мене прийде. І ніхто тобі вже не поможе. За всьо треба платити! А тепер іди геть звідси! І ніколи не появляйся в мене на порозі!

Страх охопив Марію. Вона кинулася до баби з проханням. Але та відсунулася від неї.

– Іди геть! – закричала стара. – Ти вже досить наробила нам обом. Забирайся!

Марія вийшла. Якийсь неспокій поселився під її шкірою. Щось десь глибоко шкреблося. Але разом із тим, в голові майнула ще й інша думка: «а так йому і треба! Сам винен! Був би був зі мною – нічого би такого не було! Це не я – це все він сам!».

Така думка заспокоїла Марію і вона помалу пішла додому.