2

Заздрість. Страшна, гидка, потворна зла сила заздрості. Вона стояла в списку наймерзенніших гріхів від початку віку, відразу після гордості, ненависті і обману. Заздрість, призвідниця конфліктів і вбивств, сварок і ненависті. Найбільша слугиня зла і розколу між людьми.

Вона не може спокійно спати, якщо у когось щось краще виходить. Її мучить коли хтось щось краще може. Вона не може дихати вільно, коли у когось є. Але якщо зовнішню заздрість ще можна зрозуміти – то внутрішню ніяк. Внутрішня – це коли заздрять чужій злагоді в родині, добрим стосункам, чиїсь дружбі або навіть вдачі.

Не могла Марія ніяк спокійно жити, поки Віталік був живий-здоровий. Ніяк. І все її мучило щось. І все не давало спокою. Так, що навіть її чоловік не міг витримати того всього.

– Ну от чого ти все дивишся на мого брата як на якусь заразу? – раз спитав він її. – Ну є як є. має чоловік, бо робить. Так само як і ми простий, робочий чоловік. Що тобі все коле в ньому!?

– Та я нічого не кажу. Нічого не кажу. – щебетала лукаво Марія до чоловіка. – Але він якось не по-братськи поступає. Ніколи з нами не дружить. Та ж ти йому брат. Та ж ти заходиш батьків. А він лише приїде і дивиться, що би то з хати взяти. То хіба то так по-людськи!

Олег мовчав. Бо і справді, мама завжди краще ставилася до Віталіка краще ніж до нього. Все життя він був їхнім улюбленцем. Навіть батько, колись суворий, до Віталіка все був лагідніший. Це правда. І його мучило, ображало, обурювало, гризло.

Навіть тепер, коли вже здавалося б пора забути все старе і примиритися, Олег ніяк не міг викинути собі то з голови, що не раз йому торочила Марія. І навіть братова розмова не дала ніякого результату, не розтопила лід у його душі.

Повернувшись від батьків, Олег розповів своїй Марії, що був перед тим у них Віталік і розказав їм про свою проблему. А сьогодні вони з братом поговорили, вперше після довгих років мовчанки. Все розповів, як і завше. Бо був навчений сповідатися своїй жінці в усьому, як вірний пес хазяйці.

Марія лише скоса подивилася на нього. Їй було байдуже, що там і як. Але коли Олег розповів про те, що брат безнадійно хворий – то трохи занерувалася. Але швидко взяла себе в руки і почала торочити як завше.

– А я казала. Я казала, що то ні до чого добре не приведе отаке-от ставлення. Батьків обібрав, брата відсунув, сам хотів зайняти. А то нема. Бачиш! Бачиш! Моя правда! – бубоніла Марія – Думав, що я брешу, наговорюю! Ага! От тепер видиш сам, о моя правда! Бо то все бачать там, зверху. Бо то не можна так.

Але в її голосі відчувалася якась легенька нотка страху. Але чого їй боятися? Адже, Віталік заслужено захворів? Ну, принаймні згідно її слів. Чи може це були слова аби прикрити щось. Але що?