6

А час, наче гірська річка, невпинно тече вперед. І стримати його бодай на мить ніхто не має ані сили ані знання. Та люди про це не думають. Не думають, бо ще молоді. Бо ще здорові. Бо ще багато роботи. Бо ще не все встигли. Бо ще купа планів. Бо ще і ще і ще.

Аж раптом вони стають, ніби заціпенілі і в одну мить починають розуміти, що все їхнє «ще» було лише пустою гонитвою. Що головної цілі в своєму житті вони так і не осягнули. Не змогли пройти найважчий бар’єр, який ставило перед ними саме життя. І всі ці їхні справи, всі їхні клопоти, вся їхня зайнятість в одну мить розвіється прахом під холодний похоронний дзвін. А так багато хотілося. А так багато було амбіцій. А так багато було всього треба.

Але ж людям важко це зрозуміти поки вони ще можуть. Поки вони повні сили і енергії працюють, бігають, кричать, сваряться, ненавидять, гризуться, переживають. Поки вони ще живуть.

Віталік все це теж так само сприймав. Ще рік-два тому він навіть і не думав про свою кончину. Тоді він планував взяти ще один план аби побудувати сина. Хотів аби владик поступив на економічний або юридичний. А ще краще на міжнародні відносини. Він же хлопець тямущий. То чому ні?

Тато подбає аби він пройшов. Зі шкіри полізе але подбає. Знайде з ким і якою сумою поділитися. Знайде, рознюхає де що і як. Зможе. Бо і сам не такий вже чисто лузер. Одним словом – буде робити все для того.

Але ж ні, він напевно, не зможе. Не збудуться його мрії мати щасливу старість, де він з дружиною буде відпочивати від трудів своїх життєвих і дожидати приїзду дітей з онуками.

Ах, онуки. Це така ж його мрія побачити продовження свого роду. Це якби цілком земна іскорка егоїзму кожного батька, кожної матері. Але, видно, цього йому не бачити.

Віталік згадав, як його друг Коля жив з вітчимом. Боже правий! Що то було. Страшно було подумати, що з його дітьми таке може статися. Ні, не хотів він такого щастя своїм нащадкам. Ну ніяк. Але й сили аби щось змінити не мав.

Іноді його мучили думки вчинити самогубство. Але страх брати на душу такий гріх відганяв їх. А разом із тим боявся показатися слабким, немічним, безпомічним овочем на очах своїх рідних.