5

Ось так, колись завжди дружні між собою брати стали чужими одне одному. Але на цьому справа не закінчувалася. Життя тривало. І разом з усім іншим тривали і всі його позитивні  і негативні полоси.

Марія, як дізналася, що Віталік дуже хворий, ніби трохи стала сумирна. Вже так не настроювала свого чоловіка проти брата. Мовляв, йому і так зараз важко. Але не з доброї волі вона це робила. Щось мучило її. Чогось боялася. Але чого саме? Адже, не вона йому цю хворобу вигадала? Чи вона?

Чари річ дивна. Ніхто не може доказати їх дію. Як і ніхто не може заперечити. Вони бувають як добрими так і злими. Хоча які там добрі? Будь-які намагання вплинути на щось (на долю, на чужу думку, на погоду) за допомогою чогось надприродного уже по своїй природі є не добрим. Бо все в цьому світі має свій зміст, свої правила, свій час. І коли хтось пробує їх порушувати – то чинить злочин супроти установлених одвічних норм світобудови.

Але не всі хочуть про це думати. Не всі хочуть розуміти, що все має свої правила. І кожне їх порушення матиме для них вкрай негативні наслідки.

Те що Марія ще дівкою бігала не раз до старої Свиридихи, знали всі. А баба Свиридиха ( її так називали в селі, бо не знали ні справжнього імені, ні прізвища, ні хто вона) була, як то в селі називають,  «ворожка».

Ким там насправді була дев’яностолітня баба сказати вкрай складно. Але те, що щось трохи знала – було фактом. До неї не раз зверталися з різними питаннями. І багатьом помагала. Правда, відмовляла довго перед тим. Але робити робила. Тож і не дивно, що Марія так часто відвідувала загадкову бабу.

Відразу після весілля вона з Олегом пішла жити до його батьків. Цих кілька місяців для стареньких були справжнім пеклом. Дорога невісточка була якимось моральним вампіром, ніби всю кров із них обох висмоктала.

Тож, коли вони переїхали до неї – батьки лише перехрестилися і подякували Богові, що збулися біду з хати. А проте нікому не казали ні слова. Лише тепер, коли Віталік частіше почав приїжджати, вони трохи почали говорити про все, що було тут. І від тих розповідей мухи по шкірі б забігали у досвідченого елітного військового.

І хто би міг був подумати, що така чемна дівка, яка щонеділі мало не перша бігла до храму і яка завжди була в центрі добрих розмов – в душі була такою злою, ненависною, зажерливою, егоїстичною. І можливо навіть, одержимою.