5

Рівно в зазначений час Влад був біля хвіртки. «Пунктуальність, – подумала Ілона, – чеснота чоловіка!». І засміялася.

Вона глянула у вікно її кімнаті,к е якраз виходило на хвіртку. Видно було як хлопець трохи знервується. Ти подивися який сором’язливий. Але це добре. Краще аніж деякі. І під деякими дівчина чітко мала на увазі Андрія.

З перших слів було видно і не озброєним оком, що Влад ніколи на побачення не ходив. Видавала його стриманість. Весь потенціал його знань, котрими він вмів користуватися на уроках або сидячи на пасовищі, раптом кудись зникла.

Влад тупив. І тупив сильно. Спочатку Ілона навіть образилася трохи. І навіть пожаліла, що запросила його прогулятися. Але полегенько ситуація випростовувалася. Влад все більше ставав сміливішим. Він навіть почав спокійно говорити. І голос більше не тремтів.

Отже, вона все-таки була права – він просто чемний хлопчик. Аж надто чемний. Але то нічого страшного. Все в цьому світі міняється. І він зміниться також.

Ілона вирішила не випробовувати долю з першого разу, тому не хотіла йти в центр, де всі збиралися. Але знайти місцину, де би можна було просто посидіти-погомоніти.

– Може підемо до старої пекарні? – спитала вона хлопця. – Там тихо. Чи ти боїшся?

Цим питанням Ілона ставила Влада в незручне становище. Сказати, що він боїться – означає показати свою слабкість, що для любого хлопця було глибоким приниженням і образою його чоловічої гідності.

– Трохи боюся. Якщо ти це хотіла знати. – спокійно відповів Влад. – Мало що може бути на тих розвалинах.

Овва, признає свої страхи. І не встидається! Чи встидається? А якщо сказати йому, що вона сама тут ходила?

– Та я якось сама тут ходила. – сказала Ілона. – Нічого там нема.

І я це вплине на нього? А не втече? Та ні, не тікає. Він справді не такий як всі.

– О, диви лавочка. Давай тут сядемо! – запропонувала Ілона.

На дворі вже було майже темно. Хоча було ще літо але день уже поволі зменшувався. Вони сіли на лавку, що самотньо стояла під деревом подалі від усіх і усього. На небі світили зорі, виблискуючи в холодній височині тисячами вогників. На горизонті сходив великий, повний місяць. Повівав легенький теплий вітерець. Навколо не було ні душі. І лише на фоні блідого місяця літали кажани.