4

Повернувся додому Влад. Тепер він став ще кращим. Трохи загорілим. Більше витягнувся в рості, прибрав пухле тільце дитинства і став справжнім парубком.

Ілона бачила його, повертаючись з міста. Він був таким самим як і раніше. Але більш серйознішим. Більш зосередженим.

І знову Ілона сиділа на старій вербі. Сьогодні він обіцяв бути. Тобто, пасти буде ціле після обіду. А це на хвилинку чотири-п’ять годин. Нарешті, вона зможе з ним поговорити.

Дівчина дивилася в низ. Під ногами тихо плила вода. Вона була зовсім не глибока. Але досить чиста. Видно було як під верхом плавають зовсім маленькі рибки., як вони утворюючи свою зграйки пливуть то в одному то в іншому напрямку.

Влад підійшов не помітно. Чи може Ілона так задивилася на рибок, що не помітила. Чи може він справді з’явився нізвідки. Але вона обернулася лише тоді, як почула легеньке покашлювання позаду себе.

– Привіт. – сказав хлопець. – Любуєшся рибками?

Значить помітив. Який спостережливий. А може він тут стояв уже кілька хвилин.

– Ой, а я тебе навіть і не помітила. – відповіла Ілона. – Ти наче з неба впав.

Влад лише усміхнувся. О так, він впав з неба. Про його авторитет серед батьків його однокласників і ровесників він уже чув. Це його не дивує.

– Взагалі-то, я з дому. – сказав хлопець. – А решта де?

– Нема нікого. – відказала Ілона а подумки додала: «І слава богу!».

Влад розмістився поруч з Ілоною на гіллі. Обоє мовчали. Щось наче не давало їм почати розмову. Але чому? Невже вони дожилися до того, що аж почали встидатися одне одного!? Та наче ні! Але щось змушувало обох сидіти і дивитися на воду.

Після довгої мовчанки Ілона нарешті сказала:

– Може нині вийдеш на вулицю вечором?

Влад подивився на дівчину. Він же ніколи нікуди не виходить. Цей жарт навіть не смішний. Але так не сказав.

– Серйозно. – продовжувала Ілона. – Може, давай, зустрінемось, прогуляємося.

Він сидів непорушно, наче не чув. А може просто вдає, що не чує. Дівчина вже почала сумніватися в адекватності своєї пропозиції. Ну а мало там що. Можливо, є щось, що він не може сказати. Але воно його не пускає. Або з кимось почав зустрічатися. Але: «аби Влад почав зустрічатися – це було би щось нове. – думала Ілона. – Ні, тоді б він сказав відразу. Тай не можливо аби він …»

Вона не встигла докінчити свою думку. Влад перебив її.

– Добре! – сказав хлопець. – Десь година десята. Але не дуже довго. Завтра багато роботи.

Ілона вже святкувала свою перемогу. Адже, як казали там деякі з її подруг: «та його з хати не витягнеш… та він ні на що не купиться… та ні, то ж такий святоша». А от і ні! І витягне! І купиться! І все буде!