3

Іноді ми не вміємо чути. Ні, ми звичайно слухаємо. Але чути те, про що говорить наш співбесідник не чуємо. І це дуже велика проблема нашого часу. На жаль. Так втрачається зв'язок між особистісних відносин. А це головна річ у будь-якому випадку.

Ілона встигла почути лише частину розмови. Але її зміст для дівчини був дуже цікавим. На кухні розмовляла її мама з однією із своїх подруг.

– Олено, але ж ти з ним довго зустрічалася. – раптом сказала подруга. – Я навіть не могла повірити, що так все якось вийшло. Він же не одноразово в тебе бував вдома, ночував…

– Ну і що з того? Та нормально все вийшло. – відповіла та. – Ти чого?

Та кинула ще кілька фраз, підливаючи масла в розмову, не без того аби щось почути. Що саме вона сказала Ілона не розчула. Але мамину відповідь вона почула.

– А навіть якщо і так – то що? Він мужчина що треба. Берегти треба своїх чоловіків. А не шмарклі пускати потім.

Жінка замовкла. Чого раптом Олена обірвала свою подругу можна було лише догадуватися. Але Ілона почула те, що мала почути. Отже, не все так гладко. І її мама може бути тією жінкою, через яку в сім’ї Влада настала криза.

Дівчині стало соромно. Адже, вона ще мала бодай якусь надію зустріти Влада і поговорити з ним. Але якщо її здогадки підтвердяться – то поговорити їм навряд чи вийде.

Сказати, що вона була шокована, це нічого не сказати. «Як так? – питала себе дівчина. – НІ, це не може бути правдою! Це ж абсурд! Мама би ніколи такого не зробила. Вона любить тата. І нас з братом!»

Але той почутий уривок розмови ніяк не виходив з голови. І він твердив їй зовсім про інше. І всі її «не може» розбивалися об скелі кількох цілком не двозначних фраз маминої подруги. А ще більше об відповіді.