7

Повернулася Ілона додому аж під ранок. Вже світало, як вона проскочила в свою кімнату і навіть не роздягнувшись залізла під ковдру. В обійми Морфея вона поринула лише встигнувши закрити очі. Але сон був не спокійним.

У всі сні дівчина бачила Влада, котрий гуляв берегом якогось великого озера, можливо моря. Він був не сам. Але нікого іншого Ілона не бачила. Лише звідкись знала, що не сам. Він весь час відвертав голову від неї в сторону води. І хоч як Ілона намагалася його кликати – їй нічого не вдавалося. Її голосу наче не було. А хлопець ніби навмисно дивився в інший бік.

Ілона почала йти за ним. Але здогнати не могла, бо чим швидше вона йшла, тим швидше він віддалявся від неї.

Раптом Ілона глянула перед себе і побачила як Влад розпливається наче туман на сонці. А біля нього якийсь ще інший силует. Другий силует був схожий на дівчину. Але видно було ще менше аніж самого Влада. Ілона залишилася на березі одна. Вона чула як б’є хвиля. Як кричать чайки. Але нікого більше не бачила.

Помалу обидва силуети зникли. А сон перейшов в зовсім інший. А от інший не був такий спокійний як попередній.

Тепер Ілона бачила Влада і Настю, котрі йшли стежкою між пшеничним полем. збоку якийсь глос підказував, що має статися щось жахливе. Дуже жахливе. Ілона намагалася попередити обох. Але марно. Вона наче була відділена від них якоюсь прозорою стіною, через яку не проходили жодні звуки.

Вона бачила як навпроти з-за пагорба появилася вантажівка. Як вона мчала на шаленій швидкості, наче одержима бажанням когось збити. Як наближалася до Влада і Насті. Ілона закрила очі. Чому вони не чують? Чому не обернуться? Вона навіть у вісні не могла зрозуміти це.

Сон змінився і все довкола поглинула темрява. Темрява повністю огорнула дівчину. Вона могла чути якісь звуки, навіть окремі слова, котрі хтось говорив але не могла бачити нікого і нічого. Цей сон був куди спокійнішим аніж обидва попередні. Але вона чомусь відчувала себе набагато гірше.