3

Так, Влад не вписувався в звичне середовище ніяким чином. І це, до певної міри, навіть трохи злило Ілону. І не тому, що він не такий як всі. Це було навіть класно. Але тому, що він реагує на все зовсім інакше, не так стабільно як більшість хлопців. І хоча репутація Влада була на найвищому рівні, така його поведінка відштовхувала її. І не лише її одну.

Навіть більшість, так званих, друзів якось косо дивилися на хлопця. І вона це теж знала. Ніхто не міг сказати чогось поганого про нього. Але разом із тим ніхто не хотів признавати те, що ця така інакшість є чимось кращим, аніж звичне їхнє повсякденне існування. Навіть рідний брат не дуже лагідно висловлювався про нього, ясна річ поза очі.

Якось Ілона навіть спитала брата:

– Стас, от чого ви так всі дивитеся на Влада, як на прокаженого?

Той уїдливо усміхнувся.

– А ти сама подумай? Бо він наче прокажений. Крім дому і городу нічого не знає. Нікуди не вийде, компанії не має. Тай сам якийсь не такий. Ніби не замкнутий. Але й разом з тим скритий.

– Ну той що? Чим це погано?

– Та я не кажу, що це погано. Але якось не так, як всі.

– Нестандартний – усміхнулася Ілона.

– Ага. Щось таке. Ні, він сам по собі хороший. Але такі люди погано приживаються в суспільстві.

Далі розмову можна було не продовжувати. Все було ясно. Брат сказав те, про що думали інші – Влад був чужаком, хоча і своїм. А в такому випадку треба перестати дивитися на нього як на хлопця. І не сприймати. От і все.

Після дощів завжди приходить прохолода. Така ж прохолода приходить іноді і у відносинах між людьми. І не важливо дорослі це чи діти. Сьогодні вони прекрасні друзі а завтра мало знайомі. А що гірше буває – навіть і вороги.

Ну ворогом Ілона ставати для Влада не хотіла. Але певний морозний вітерець почав таки повівати у її розмові. І коли Влад запропонував вдруге поїхати на озеро покупатися – вона шаблонно відмовила.

– Не маю настрою. – сказала дівчина.

Настрою вона справді не мала. Але це було інше питання. І це питання мало конкретне ім’я – Андрій.