Літо в моїй пам'яті
6
Справа в тому, що десь два дні тому Люда, їхня мама, її дочка, призналася, що почувається останнім часом якось не дуже добре. Вона тихцем сказала, що підозрює свого чоловіка у зраді. Але не має ніяких доказів.
– Люда, ну що ти таке кажеш! – сказала баба Надя. – Обвинувачувати людину без доказів… Тим паче, що він батько твоїх дітей. У вас же все добре.
– Та ніби добре, мамо. Але Віталій якийсь не такий став. Останнім часом він змінився. Такий добрий зробився ніби то…
– Ну чого ніби то? З чого ти це взяла?
– Бо якось не щиро все це. – відповідала Людмила. – Ну не щирий він в розмові став. Так, наче хоче чогось уникнути.
– Може тобі просто здається!? Адже він такий… працює багато. А ще скільки різних заказів має. Все щось комусь паяє. Щось комусь ремонтує.
І обидві вкінці кінців перевели тему в інше русло. Ні, не вірила Надія Ярославівна, що її зять може мати на боці когось. Щось він шукав собі якусь іншу жінку попри її дочку. Не хотіла вірити. Але в старій голові складалися різні думки. Людина, яка пожила на землі вік, щось тай таки може більше знати. Бо й справді щось не приємне відбувалося з Віталіком останнім часом.
А втім, вони обоє сім'я – мають спершу самі розібратися між собою з тими питаннями. Потім вже вона буде влазити зі своєю допомогою. Бо найлегше когось в чомусь обвинуватити. А безпідставні обвинувачення подібні до розстрілу.
#1863 в Любовні романи
#201 в Молодіжна проза
Відредаговано: 19.09.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
