Стукач

Леся Юркевич, обпечена несподівано пророслою кропивою в душовій, стала однією з перших жертв загадкового рослинного бунту, який накрив Виноградар, тому що подвір’я Юркевичів знаходилося по сусідству з подвір’ям Зої Федорівни. Хоча тоді ніхто і не здогадувався, що причина всіх проблем була саме в цьому. Сама Зоя Федорівна вважала, що з сусідами їй пощастило: з одного боку Раїса Пилипівна, давня подруга, з іншого - пристойні, культурні Юркевичі. 

Саме таке враження справляли Юркевичі, здавалися дуже правильними. Високі, світловолосі, ніби древні слов’яни які зійшли з картини. Хіба що вийнятковою красою не вирізнялися, звичайні обличчя, відкриті, можна навіть сказати грубуваті. Батько сімейства в юності потрапив в якусь язичницьку секту, цілком можливо, що через свою вийняткову слов’янську зовнішність. Із секти він швидко втік, а от світлу кудлату бороду зберіг, бо шкода було брити. Струнка, симпатична дружина Мая була схожа на добру, витончену фею, і біловолоса Леся звісно не обіцяла вирости вийнятковою красунею, але ніхто від неї цього і не чекав.

Дача у них була така ж світла, висока, правильна як і самі господарі. Два поверхи, великі вікна, через які в сонячні дні світлі промені падали на нефарбовану підлогу. Мая сама майструвала різні килимки, подушки, та і взагалі любила щоб все було затишно, м’якенько. Тому всюди стояли диванчики прикрашені вишитими подушками, крісла з саморобними пледами, щоб зручно було подрімати після обіду. Половину меблів на дачі Юркевич змайстрував сам, руки він мав не тільки золоті, а й жадібні до роботи. 

Взагалі на дачі у Юркевичів було так добре та затишно, що навіть загадкова ізоляція Виноградара і надприродні події, які ставалися все частіше не порушували їхній спокій. Принаймні так здавалося на перший погляд. Навіть коли обпечену з ніг до голови кропивою Лесю довелося поливати зі шлангу, а все подвір’я прямо на очах поросло борщовиком, а потім ці отруйні джунглі зав’яли за одну ніч, Юркевич лише знизав плечима і сказав: 

- Природа. 

І надівши товсті садові рукавиці почав прибирати свої володіння.

Все почалося одним сонячним вечером, коли Леся вже лежала у ліжку і читала книгу із дачної бібліотеки. Зазвичай на дачу звозять стару добру зачитану класику, або об’ємні романи нікому невідомих письменників. Призначення у них подвійне: або почитати, коли нудно, або розпалювати піч. Леся вже другий тиждень читала любовний роман про жорстоких паничів, і кріпаків з тонкою душевною організацією. Обкладинка і перші дві сторінки колись згоріли в мангалі, тому читати було ще цікавіше. Леся вже позіхала, але робити однаково було нічого, Інтернету більше немає, ігри на планшеті, який вона іноді заряджала таємно від економного батька, теж уже набридли. 

Місцями навіть цікаво було читати, як багата дворянка наказує висікти батогом красеня-коваля вірного своїй Марусі, коли раптом почувся гучний стукіт. Такий гучний, що вона аж підскочила на місці. Мама вишивала хрестиком на ганку, і Леся, розумно припустила, що та відчинить двері, хотіла знову зануритися в кріпацькі пристрасті, однак стукіт повторився ще гучніше.

Леся крикнула мамі, яка певно заснула з п’яльцями в руках, що треба відчинити двері, однак через кілька секунд Мая сама заглянула до неї в кімнату і запитала, чим вона тут займається - гвіздки забиває, чи що? 

- Це не… - відклавши книгу почала Леся, але подальші слова потонули в черговій порції шуму. 

Леся з мамою обійшли весь будинок і визначили, що нікого там немає, а стукають взагалі не в двері, і не у вікно. Стукало в бічній кімнатці, де раніше інколи ночували гості. І стукало… знизу в підлогу. Леся сама в цьому переконалася, поклавши долоню на гладеньку підлогу і відчувши як вібрують дошки від сильного стуку зсередини. Покликали Юркевича, який вже кілька днів був зайнятий будівництвом бесідки. Вислухавши стурбованих дружину та дочку він лише похитав головою: ну подумаєш, кішка пробралася під підлогу, чи може куниця вирила нору. Мая з Лесею спершу знітилися від своєї підозрілості, а потім почали доводити, що звірі не стукають ніби кулаком, а вовтузяться чи шкребуться. Юркевич обтрусив одяг від тирси, пішов в бічну кімнату, постояв там вперши руки в боки. Було тихо, з-під підлоги не було чути стуку, та і інших звуків теж.

Почекавши ще трохи, і кинувши кілька виразних поглядів на своє сімейство, Юркевич сам постукав п’яткою по дощатій підлозі. Внизу йому ніхто не відповів. 

- Все, вилізла мабуть ваша кішка, - сказав Юркевич і вийшов на подвір’я.

Вночі, коли всі давно вже спали, в підлогу застукало з такою силою, що Леся з переляку підняла вереск. Розбуджений і страшенно невдоволений Юркевич знову пішов у бічну кімнатку, цього разу зі шваброю, і почав бити держаком по дощатій підлозі. Зазвичай він так чинив у місті, коли сусіди знизу засиджувалися галасливою компанією допізна. Там це допомагало – і музику вимикали, і сміх ставав приглушеним.

Але зараз реакція виявилася зовсім іншою – у відповідь пролунав такий оглушливий стукіт, що підлога затремтіла, задзвеніли шибки, а з гостьового диванчика впала подушка. Мая та Леся перелякано відскочили до дверей. 

А ось голова сім’ї, схоже, зовсім не злякався. Грізно бурмочучи, як сердитий ведмідь, він приніс ящик з інструментами, сокиру, і ліхтарик який чіпляють на голову. І на очах у здивованої родини став розбирати підлогу. 

Внизу було темно і неглибоко, пахло вологістю на грибами. Одягнувши ліхтарик Юркевич ліг на підлогу і звісився в діру, щоб побачити що там відбувається. 

- Володя, не треба… - захвилювалася дружина. 

І в ту ж мить Юркевича ніби смикнуло, затягнуло вниз. Засмикались ноги, які не надовго прийняли вертикальне положення, в бік відлетів один капець, внизу щось приглушено бубухнуло. Мая з Лесею завмерли, перелякано чіпляючись одна за одну.

З-під підлоги почувся гуркіт та грізний мат, потім Юркевич ймовірно оговтався. 

- Спокійно, нікого тут нема, - приглушено відповів він. - Я сам упав. Ще й носа розквасив, чорт… Мая, не лізь, а то ще теж звалишся.