Дарунок на пам'ять

Вперше Алла на прізвисько Ава завітала на дачу уже в дорослому віці, коли їй було чотирнадцять років. Дитинство в сільській місцевості на велосипеді, серед зграї вуличних дітлахів які будують халабуди в лісі просвистіло повз неї. Влітку дівчинка їздила з батьками на море, зовсім не часто, бо частіше за все вона проводила час в місті, а точніше в Інтернеті, де і отримала свій нік Ава, який старанно намагалася перетягнути в реальне життя. Мама вважала, що через відсутність дачного досвіду Ава росла “собі на умі”, просиджуючи весь вільний час з ноутбуком переглядаючи фільми, або зачитуючись книгами. Більше всього вона любила щось погризти та полякатися - бажано б одночасно. Ось так вона і захопилася всілякою містикою, а в тринадцять взагалі вирішила, що точно має відьомський дар. Навіть імідж змінила, пофарбувавши волосся в радикально чорний колір. Батьки звісно спершу злякалися, а потім змирилися мовляв “що поробиш, вік такий”. 

Все тому, що колись дачею володіла бабуся Ави, яка серед рідних мала репутацію ледь не Баби-Яги: жила окремо, далеко, плела інтриги проти всіх, звісно ж по достовірним даним. Крім того близько до себе нікого не підпускала, і була теж “собі на умі”. 

Потім бабуся постаріла, здала позиції, втратила свою крижану твердість, яка завжди захоплювала Аву, і заповіла виноградарську дачу своєму бовдуру-сину та його стерві. Це, виходить, були батьки Алли. Заповіла і померла буквально за кілька місяців. Тому вперше побачити легендарну виноградарську дачу Аві довелося тільки після бабусиної смерті. Не дивлячись на всі сподівання виявилося, що нічого тут особливого і немає. Так, ліс, річка, і близька відстань до міста яку так цінували дорослі звісно була. Гриби, купання, нудьга. Заросле травою подвір’я, старий будинок, миші, які без жодного сорому каталися підлогою, якісь кастрюльки, банки, масні ганчірки, коротконогі столики та лавки для старечої зручності. Все некрасиве закривав собою плющ, який, до слова, Аві сподобався. Дивлячись на нього можна було уявити, що це не дача покійної бабусі, а старовинний маєток населений привидами. Для чого взагалі заповідати родині будинок якщо там не буде навіть поганенького полтергейста? 

Приїхавши сюди навесні, і побачивши голі дерева та засохлий плющ, Ава витягла один навушник і голосно, щоб батьки почули, сказала: 

- А нічого так, готичненько. 

Перше літо минуло за прибиранням мотлоху та облаштуванням житла в самій міцній будівлі. Великий дім, як його називали, був не призначений для проживання. Все провалювалося та сипалося ніби після землетрусу. Ава кілька разів ходила туди вночі зі свічкою, і це було краще будь-якого хорору. Будинок скрипів, наповнювався рухомими тінями, а у вітряну погоду навіть завивав ніби хворий велетень. Як вона не старалася, але привид бабусі викликати так і не вдалось. 

Ава, як постійний відвідувач форумів езотерики, здійснювала описані там обряди і вигадувала свої, більш дієві, записувала в блокнотик заклинання, тому що важливо щоб все було від руки, зберігала амулети і каміння в особливій скриньці. Вона розповідала нечисленній групі дачних підлітків про своє потужне біополе і незвичайну ауру, оголосила свою покійну бабусю сильною відьмою, яка і передала їй свій дар. Ава сподавалася, що вони будуть в захваті від її екстраординарності і швиденько приймуть в свою компанію, але вони і так її прийняли. А от Ава швидко в них розчарувалася, бо виноградарська молодь здалася їй нудною та простуватою. 

На наступне літо батьки запропонували неквапливо просувати ремонт, який по суті був будівництвом, адже треба було міняти підлогу, укріплювати стіни, і тепер на порожній дачі, яка пахла свіжим деревом ночами було зовсім не цікаво. А от мама раділа, прикидала де буде чия кімната, а просторе горище збиралася облаштувати під свою майстерню - вона була ілюстратором дитячих книг. 

Знайомі порадили батькам точку, де можна було недорого закупити дошки, але їхати треба було далеко і негайно. Тато з мамою поїхали і лишили Аллу “за старшу”, обіцявши повернутися найшвидше за день, можливо за два. Мама лишила в холодильнику борщ, який вкрився масною плівкою та голубці на вечерю. Ава трішки засмутилася, адже терпіти не могла вареної капусти. 

Виноградар закрився в собі в першу ж ніч після від’їзду батьків. 

На відміну від більшості дорослих Ава одразу прийняла той факт, що з селища більше неможливо вийти. Не можна значить не можна. Винною у тому що сталося звісно ж була містика, як і в будь-яких фільмах чи книгах, тільки там глянцева, іноземна, а тут наша, від того трішки дикувата. Переглядаючи свою кіноколекцію жахів Ава задумалась, можливо саме їй вдасться розгадати таємницю зникнення дороги і врятувати Виноградар від злих чар. 

А поки що треба було жити, так як тепер піклуватися про неї було просто нікому, крім того виявилось що її взагалі тут ніхто не помічав. Згодом вона прибилася до старшої компанії. Сама компанія складалася із сусідки Олени, похмурого типа Артема Гайового, який жив на протилежному боці тієї ж Вишневої вулиці, та його приятелів - Івана та Васі. З ними було цікаво: вони обережно але наполегливо досліджували все що відбувалося у Виноградарі. Мовчазну опіку над нею взяла рибалка Олена, яка мала дивовижну здібність виглядати не зрозуміло на скільки років, на думку Ави їй могло бути скільки завгодно років між двадцятьма та тридцятьма роками. Олена не боялася черв’яків і ходити на річку, тобто іншими словами виглядала в очах дівчинки справжньою героїнею. Ава щиро поважала її, але найбільше подружилася з Іваном, наймолодшим та веселим. Олена вчила її готувати іноді приносячи живу рибу вона показувала як її чистити та готувати. Та і з городом Ава теж навчилася справлятися, уявляючи себе досвідченою господинею, повелителькою буряків та моркви. Загалом життя тривало далі не дивлячись на четвертий місяць нескінченного літа. Вересень вже перевалив за середину, а у Виноградарі все ще панував сонячний та щедрий на тепло липень. 

Одного разу Ава вирішила розширити територію свого городу за рахунок ділянки покійного Квасниці. Врешті решт за життя Квасниця зробив те ж саме - відібрав у бабусі шматок землі та засадив його колючою шипшиною. Кожен шматочок землі зараз був цінним та потрібним для вирощування їжі, яка в нових реаліях стала цінуватися по іншому. Та ще й Ванько якраз приніс їй десяток пророслих картоплин, а посадити їх було нікуди.