Війна котів та огірків

Раїса Пилипівна та Зоя Федорівна були відомими у Виноградарі саме своєю довговічною дачною дружбою. Ніхто в кооперативі точно не знав скільки їм років: багато хто народився, виріс та навіть постарів уже при них. Вони разом поралися на городах, ходили в ліс по гриби, та пили чай у Раїси Пилипівни перед ще працюючим телевізором делікатно відщипуючи булочку та відламуючи сир. Разом чекали своїх онуків, які приїдуть та неодмінно покосять жалючу кропиву перед хвірткою чи поправлять паркан. Онуки і справді приїздили, наїдалися шашликів та напивалися пива і одразу ж їхали, обіцяючи, що наступного разу точно покосять та відремонтують. 

Раїса Пилипівна щиро захоплювалася двома речами - переглядом телевізора та котами. Котів на той момент було всього четверо: Кузька, Мурчик, Сніжок та трьохмасна кішечка Аліска. Зоя Федорівна також захоплювалась телевізором, навіть тими ж передачами що і її подруга - про таємні знаки долі, родові прокляття та божі дива. Замість котів у неї був сад з городом. На відміну від приятельки, яка саджала мінімально та сподівалася що виросте все з Божою поміччю, Зоя Федорівна вирощувала помідори з кабачками, незвичну капусту кольрабі і навіть парникові цукрові кавунчики. По зеленим необробленим угіддям у Раїси Пилипівни ліниво прогулювались коти, в той час як у Зої Федорівни кожен клаптик землі був приспособлений під грядку чи клумбу. Таким чином, кордон між подвір’ями було видно досить чітко, не зважаючи на відсутність паркану, котрий діти та онуки все обіцяли поставити та ніяк не доходили руки. 

Через той паркан все і сталося. 

Одного ранку Раїса Пилипівна виявила на своїй ділянці, прямо біля самого кордону, невелику купку трави присипану зів’ялими квітами. Вона згадала як Зоя Федорівна нещодавно згадувала, що треба було б знайти місце під нову компостну купу. І от, виходить, що знайшла. Скоріше за все вона випадково увірвалась в чужу територію, однак Раїсі Пилипівні все ж стало неприємно. Вони обидві чітко знали де проходить кордон, і не проходили там навіть вгості, ніби паркан дійсно існував. 

Раїса Пилипівна повернулася туди цього разу вже з лопатою і обережно перекинула чужі бур’яни назад, на сусідню територію. 

Ввечері Зоя Федорівна прийшла в гості з обіцяним варенням із порічок зі стевією, природним цукрозамінником про який мало хто знав. Виноградар успішно освоюяв альтернативні замінники звичним речам і вже почали задумуватись, поки мовчки, що ж буде коли скінчаться запаси цукру, масла, борошна та інших наразі недоступних продуктів. 

Варення було кислим та дивним, але старенькі вмочали бублики, яких у Раїси Пилипівни було ще шість упаковок і обсмоктували їх обговорюючи тиск та погоду. Про компостну купу не було сказано ні слова. 

Наступного ранку на світанку Раїса Пилипівна вийшла зі своєї дачі та попрямувала прямо до невидимого кордону. Не те щоб вона повністю втратила довіру до своєї подруги, однак перевірити, про всяк випадок, все ж треба було. 

Заготовка під компост збільшилась у розмірах і знову опинилася на ділянці Раїси Пилипівни, обережно присипана землею. Більше того, Зоя Федорівна облаштувала її шматками шиферу та битими цеглинами. Постоявши на місці та вкриваючись червоними плямами від гніву старенька попрямувала за лопатою. Все рослинне сміття було одразу ж повернене господині, і для більшої надійності притиснуто зверху шифером. Раїса Пилипівна встромила в землю шматки цегли, рішуче позначивши ними фрагмент відсутнього паркану. 

Зоя Федорівна стисла губи в білу смужку побачивши як її давня подруга не тільки зруйнувала компостну купу, яку як думала старенька розкидали коти, але ще й завалила бур’яном та шматками шиферу клумбу з лісовими анемонами, забравши собі цілий метр чужої землі. Зоя Федорівна прекрасно пам’ятала де саме проходив уявний кордон. 

З тремтячими руками, сповнена образи вона одразу ж попрямувала до Раїси Пилипівни. По дорозі перечепилась через одного з котів, через що образа тільки зросла. Зоя Федорівна мала алергію на котів, але Раїса Пилипівна вважала що це не хвороба, а новомодна нісенітниця, і ніколи не виганяла котів з кімнати, навіть коли Зоя Федорівна починала делікатно чхати в хустинку. 

Скандал розгорівся миттєво, хоч з боку це було і не помітно. 

- Перепрошую, Раїсо Пилипівно, але компост… 

- Ні-ні, це ви вибачайте. Я вирішила все прибрати сама, а то ще б вас розбудила. 

А ще вчора ж, за чаєм та кислим варенням вони обговорювали як раніше молодь вставала на світанку та невтомно поралась, а зараз їм би тільки поспати до обіду. Натякає, мегера, звинувачуючи в довгому сні замість дачної роботи… 

- Так, втомилася вчора, роботи он скільки було - процілила Зоя Федорівна. - Он у вас я розумію, благодать, сиди тільки та відпочивай. 

- Але ви ж, я сподіваюсь, не образились? - засвистіла, ніби готова вистрибнути з трави змія, Раїса Пилипівна. 

- Та ви що, які дурниці, це ви вибачте що потурбувала - побілілі очі Зої Федорівни тремтіли за товстими лінзами окулярів. - Всього найкращого вам, Раїса Пилипівна. 

Вона неквапливо попрямувала на своє подвір’я, при чому не через хвіртку як було завжди, а напряму, через уявний паркан. Раїса Пилипівна дивилася їй вслід довго та пильно. 

                                                                                    ***

З цього дня розпочалася низка подій, які нічого не вартували окремо, і точно не викликали підозр у навмисному злочині. Хтось обібрав у Зої Федорівни всю вишню - стояло собі деревце на краю подвір’я, біля справжнього, не уявного паркану, але і невидимий кордон проходив поруч, тому підібратися до ягід можна було з будь-якого боку. Потім один з котів Раїси Пилипівни почав кульгати - можливо він десь поранився, а може його поранив хтось. Клумба з улюбленими півоніями Зої Федорівни почала пахнути зовсім не квітами, а в ній знайшлися зіпсовані риб’ячі рештки - можливо їх туди затягли коти, а може підкинули зовсім не вони. Потім рано вранці Раїса Пилипівна помітила Зою Федорівну, яка навпочіпки кралася її володіннями в одній нічній сорочці з відром помиїв в руці. Шумно відчинивши вікно Раїса Пилипівна щиросердно привіталася з сусідкою, на що Зоя Федорівна посміхаючись на всі тридцять два сказала, що хотіла зрізати кут до своєї компостної купи, яка тепер, зверніть увагу, знаходиться на її власній території.