Щури та нори

Ніхто з виноградарців навіть не помітив, що з Нінкою Гайдукевич щось не так. І цілком можливо, що справа була у високому паркані, який надійно закривав її розкішний будинок, а можливо тому, що тоді дачники ще не придивлялися один до одного так підозріливо. Всі чекали на спасіння. Чекали, що от-от над Виноградаром з’явиться вертоліт, або з лісу повибігають міцні чоловіки у формі, з однаковими квадратними щелепами. Всіх врятують, і повернуть дачників в їхнє розмірене, звичайне життя, яке тепер здавалося чимось далеким та недосяжним. 

Ніхто не помічав, що з Нінкою Гайдукевич щось не так, а після того, що сталося через місяць з хвостиком після зникнення виїзду, старалися не помічати вже навмисно. Насамперед тому, що з нею потрібно було ще якось жити поруч, невідомо наскільки довго. Літо затягувалось. 

Згідно з календарем, зараз вже мав би бути кінець серпня, однак ніяких натяків на жовтіюче листя або особливої прохолоди серпневого повітря не відчувалося. Дерева знову зацвітали, щебетали пташки, а поруч з кабачками та баклажанами знову достигла полуниця. Досвідчені дачники висловлювали припущення, що всі літні місяці настали одночасно.

Дача пенсіонера Квасниці за старими мірками була чудовою, однак по новим ніякої конкуренції не витримувала. Дерев’яна, брудно- зеленого кольору, з широкою верандою, вона тонула в зелені яблунь та кущів малини. В самому будинку панував типово-пенсіонерський порядок - вазочки, серветочки, стіл в квітчастій клейонці та стіни завішені фото з награно-усміхненими родичами. У всіх кімнатах неодмінно висіли календарі, портрети, іконки, та вирізані з журналів картинки, які приховували мушиний послід на шпалерах. І акуратна та граційна кішка Анфіса, яка приводила себе до ладу задравши задню лапу вгору, вдало доповнювала інтер’єр. 

Тієї фатальної ночі пенсіонер Квасниця прокинувся від пронизливого холоду. Зпросоння перевіряючи зуби, обводячи язиком нижню щелепу він натрапив на щось тверде та міцне. Спершу він подумав, що забув зняти протез на ніч, однак перевіривши ще кілька разів і вже прокинувшись остаточно, він зрозумів, що зуби це були якісь незвичайні. 

Повний місяць яскраво світив з неба, і світло било прямо йому в очі. Це було ще одною несподіванкою, адже замість місяця він мав би побачити ретельно вибілену стелю. Трохи нижче мали б висіти темні прямокутники ікон та портретів, і звісно ж фігурний термометр, за допомогою якого Квасниця і дізнався б наскільки прохолодно зараз в його спальні. 

Квасниця розплющив очі. На яскраво сяючий місяць набігла хмара, а на Квасницю упала чиясь величезна тінь. З темряви виходило чудовисько - кругла шкіряна голова без будь-якого натяку на інше тіло, неслася в повітрі довгими, ніби поламаними ногами. Це був павук-довгоніжка, який загадковим чином збільшився до розмірів корови. Від жаху Квасниця скрикнув, але замість крику почувся гумовий писк. Кинувшись геть він усвідомив, що біжить зараз на чотирьох, одразу і руками, і ногами, які стали значно коротшими по відчуттям, через що його м’яке черевце торкалося кінцівок. Квасниця скотився вперед голосно пискнувши і, втративши опору, упав тремтячим клубочком в траву. 

М’яка тінь майнула біля джунглів півоній, і навалилася на Квасницю. Ніби розпеченими прутами тінь розсікла йому груди та живіт. Почувся несамовитий писк, і Квасниця вирвався, почав тікати стікаючи на землю темною кров’ю. Тінь, почекавши лише мить, знову стрибнула на переляканого пенсіонера, сяйнувши напівпрозорими очима, дихнула мертвечиною. І тут Квасниця, в передсмертній ясності зрозумів, що це лише сон, і зараз він прокинеться у себе на ліжку, тримаючи в руках газету “Сад і город” з якою він і задрімав. Зрозумівши це, Квасниця міцно зажмурився, намагаючись повернутися назад до реальності… 

Кішка Анфіса граційно згорбившись хрустіла товстим пацюком, чия відкушена голова упала на землю, з кривавим комірцем. 

Тим часом, в мокрій від поту, зім’ятій постелі сидів пенсіонер Квасниця, стискаючи в руках газету “Сад і город”. Свічка, яку він заощадливо запалив замість лампи, давно догоріла і захлинулася парафіном. Квасниця дивився водянистими гудзиками очей в темряву і посмикував носом. 

                                                          ***

Якби хтось знав цю історію, то дачники б захвилювались набагато раніше. Однак важка смерть пенсіонера оберненого пацюком залишилась непоміченою. Анфіса, єдиний свідок і за сумісництвом убивця, пішла жити в котяче царство Раїси Пилипівни - тієї самої бабусі, яка весь час забувала перекрити вентиль. 

Незабаром Виноградаром промайнула чутка, що пенсіонер Квасниця з’їхав з глузду. Враховуючи його вік і те, що відбувалося навколо, нікого ця звістка особливо не шокувала. До того ж спека стояла така, що не тільки він божеволів. 

До того ж, не можна було сказати, що Квасницю у Виноградарі любили. Він був метушливим та малоприємним старим, від якого багато кому діставалось. Наприклад, він привласнив собі шматок землі своїх сусідів, батьків Алли на прізвисько Ава, демонстративно висадивши там шипшину. На загальних зборах Квасниця голосніше за всіх зачинував з листочка список притензій та вимагав судити всіх неплатників, комунальників та іноді навіть саму голову кооперативу Антоніну Іллівну, яка одразу ж блідніла, вкривалася цятками, та намагалася всіма способами проводити подальші збори без Квасниці. Всі місцеві діти знали, що навіть через одне вкрадене яблуко, він неодмінно прийде до їхніх батьків зі скорботним виразом обличчя і скаргою. Навіть Раїса Пилипівна та Зоя Федорівна намагалися швидше піти по вигаданим справам, як тільки бачили вічно незадоволеного активіста на вулиці. 

Дачники помітили, що він почав збирати все підряд. Звісно це були не тільки ягоди, зелень чи гриби - це б нікого не здивувало, адже так запасалися всі, підозрюючи, що ситуація зміниться не скоро. Він обривав зелений кислий виноград, сухі ягоди шипшини, підбирав кісточки та огризки, голосно шарудів вночі по смітникам - всі подумали що це знову їжаки. Половину знайденого Квасниця одразу ж запихав собі до рота, все інше міцно притискав тремтячими руками до грудей і тікав. Тепер він ходив тільки в піжамі в клітинку, яка з кожним днем ставала все бруднішою. Коротше кажучи, було одразу видно що справи його кепські. Артем Гайовий, який страждав хворобливою чуйністю до ближнього, чекаючи того ж у відповідь, вважав, що у Квасниці прокинулось важке та голодне дитинство яке його і травмувало. Але ніхто не знав нічого ні про дитинство, ні про юність Квасниці. Чи були у нього діти, онуки, ким він раніше працював. При всій активності пенсіонера, виявилось, що знали про нього дуже мало, однак дачники замислились про це значно пізніше.