Валєрка

Валєрка, жилавий, рудоволосий чоловік, жив в крайньому будинку по Бузковій вулиці, через паркан від Петровича. Дача у нього була дерев’яна, ще дідова але цілком міцна. І там, і на городі весь час поралась непримітна дружина тітка Світлана: підмітала, сапала, чистила, і навіть прибивала та фарбувала, балансуючи на хиткій драбині. Валєрка ж перебував переважно у флігелі, де була облаштована дачна кухня. Тут у нього було все необхідне: радіо, холодильник, старі газети, журнали та невеличкий диван. А на плиту періодично ставилась краса і гордість - самогонний апарат. Валєрка носився з ним любовно і трепетно: сам мив і протирав, з несподіваною фантазією підходив до підбору сировини, уважно слідкував за процесом, і сам, наодинці знімав пробу. Після подібних дегустацій у Валєрці прокидалось щось важке і дике, щось, що виносило його надвір і ганяло по ділянці: від туалету, де знову не було паперу, до старої абрикоси, обважнілі гілки якої знову забули підперти. І так чи інакше всі дороги вели до тітки Світлани, яка знову займалася непотрібними справами, в той час як за потрібні не бралася до останнього. Ну звісно ж набагато важливішим для неї було розсортувати пакети чи зшити з ганчірок новий килимок на кухню ніж прослідкувати щоб було чим підтертися. Багряний, засапаний Валєрка ходив за нею, а вона вдавала ніби не помічає його і металася по ділянці роблячи вигляд що неймовірно зайнята, та врешті не витримувала і виносила вердикт: 

- Знову набрався! 

І тут Валєрка закіпав. Каламутне незадоволення, прісний запах його огрядної, набридливої дружини і вигляд безглудої стурбованості на її обличчі вдаряв йому в голову. Наставивши на неї вказівний палець він гарчав: 

- Ти-и-и-и…

На цьому моменті тітка Свєта намагалася вислизнути, однак він зловив її за плечі і почав трясти мов грушу: 

- Ти-и-и-и…

Врешті решт, над парканом з’являлася голова Петровича, який прекрасно все чув, і прогудівши щось примирливе, зникав і з’являвся вже біля хвіртки. Тітка Свєта притискаючи до себе руки, і потираючи почервоніле передпліччя вибачалась і виправдовувалась, поки Петрович приобнімаючи вів вже затихшого Валєрку до флігеля. Там вони знімали другу пробу, третю і так далі, під закуску яку носила на стіл тітка Світлана, аж поки не виходили гуляти по вечірнім вуличкам кооперативу, щось гаряче доводячи один одному та співаючи старечих пісень. 

Коли виїзд з Виноградара таємничим чином зник, Валєрка спершу тримався бадьоро. Звісно він був приголомшений не менше за інших, однак більше схвильованим. Поки інші дачники бродили по кооперативу розгубленими групами, Валєрка бродив біля водокачки, шукаючи шов в матерії дійсності, сплескуючи руками і примовляючи “Оце дають!”. 

Тітка Світлана пошепки ділилася з сусідками, що її чоловік вважає ніби все це прояви надприродного, і коли прохід до Виноградара знову відкриється сюди наїдуть цілі натовпи журналістів та вчених. Адже факт відсутності і дороги і воріт був задокументований на старий фотоапарат, тому звичайними балачками справа не обмежиться. І всі змушені будуть визнати, що на території кооперативу, серед стареньких дач відбулася аномалія. Саме тут, на березі річки Арбузинки а не десь серед кактусів і пустелі, які люди бачили лише по телевізору. 

Навіть коли зникли Гулаки Валєрка не надто засмутився запевняючи Петровича, що вони люди досвідчені, розберуться. Цілком можливо, що у них заглохла машина, або в тому селищі теж щось відбувається і вони поїхали за допомогою далі. Зв’язку немає, як вони повідомлять? 

Через кілька дні після зникнення дороги тітка Свєта почула з флігеля шипіння та приглушені стогони. Надприродні явища, які відбувалися у Виноградарі діяли на неї гнітюче, тому на кухню вона заглянула побоюючись, виставивши перед собою віник який стояв у кутку. 

На кухні стояв густий та задушливий самогонний запах. Валерка сидів за столом, та дратівливо крутив радіо, яке замість пісень та новин видавало лише монотонне шипіння. Відпивши ще він з жалем та тугою поглянув на дружину та простогнав: 

- Не працює! 

- Та звісно ж не працює, ні радіо, ні телефон, ні телевізор. Он у Раїси Пилипівни…

Валєрка грюкнув стакан об стіл і загарчав тикаючи на жінку вказівним пальцем: 

- Ти-и-и-и…

Зойкнувши вона поспіхом вилетіла з кухні зачиняючи за собою двері. Тітка Свєта точно знала, поки її чоловік в такому стані краще не потрапляти йому на очі, а до ранку він все і забуде. 

Ночувати Валєрка так і не прийшов, тому ніч тітка Світлана провела неспокійно. Постійно здригаючись від шумів, сідаючи на ліжку їй здавалося, що вхідні двері до кімнати зникли так само як і дорога з Виноградара. А коли під ранок хтось постукав у вікно вона і зовсім підскочила на ліжку. 

Під вікном стояв Валєрка, опухлий після вчорашнього, одягнений в темно-коричневу куртку на кілька розмірів більшу, та чорні похідні штани, в яких він завжди ходив до лісу. В руках він тримав гладенький ціпок, який змайстрував сам для таких походів. 

- Ти куд-д-ди? - залепетала тітка Света. 

- По гриби - хрипким голосом відповів Валєрка. - До обіду повернусь. 

Тітка Світлана вилетіла з дачі в самій нічній сорочці, простягаючи руки до чоловіка погналася за ним з голосіннями: які ще гриби, куди, он люди зникають, будівельники, Гулаки, голова сказала всі хвіртки позачиняти до лісу, і не виходити за територію, треба це перечекати поки все не закінчиться… Голос тітки Свєти набув нечуваної гучності, і навіть Валєрка здивувавшись трішки сповільнив ходу. Повернувшись він намагався пояснити, що треба самим рятуватися, та і ще не відомо чиїх це рук справа, і раз вихід не повернувся сам, то треба самим іти його шукати, і що йому, Валєрці, ще в понеділок на роботу треба, а та стара мегера, його начальниця, не прийме пояснення “застряг на дачі”. 

- Ну куди ж ти, зараз тільки субота. Посидь, почекай ще…

- З ким тут сидіти? З тобою? - розлютився Валєрка. 

До хвіртки, яка відділяла двір від лісу лишалось кілька кроків, тому тітка Світлана, у якої закінчилися аргументи, просто вчепилася чоловіку в рукав куртки. Валєрка, не зважаючи на неї пішов далі, але тітка Свєта вперто тримаючись за нього шурхотіла по садовій доріжці капцями. Куртка перекрутилась, поношена тканина затріщала. Валєрка намагався зкинути з себе дружину, однак вона вперто чіплялвся за нього, кілька разів боляче вщипнувши через тканину. Боротьба тривала кілька хвилин, вони боролися не говорячи ні слова і навіть не дивлячись один одному в обличчя. Нарешті тітка Свєта здалася, потираючи малинові від боротьби руки. Валєрка шморгнув на себе одяг і рішуче відчинив хвітрку.