Вихід Петровича

За Петровичем поспішав Артем, і не відставав аж до самого повороту. Відмовляв його, розмахуючи довгими руками, а обличчя його аж спітніло від серйозності ситуації.

- Іди ти знаєш куди, - по-батьківськи поплескав його по плечу Петрович.

Насправді ніхто не знав як по справжньому звуть Петровича, можливо тільки старші жителі знали яке ім’я він мав насправді. Він був звичайним, літнім чоловіком, злегка клишоногим та повнуватим. Ділянку тут отримав ще його батько, однак при ньому ділянкою ніхто не займався, і використовував лише під картоплю. Коли Петрович отримав у спадок обгороджену порожню територію у Виноградарі, вирішив що саме тут у нього буде родове гніздо, місце відпочинку для всієї родини. Хоч грошей і не вистачало, вправний Петрович мав дар використовувати в побуті часто несподівані, і на перший погляд непотрібні речі. Всі захоплювались його кмітливістю і архітектурно несподіваною проте міцною дачею.

Однак родове гніздо не мало успіху. Діти їздили на моря та закордонний відпочинок, беручи з собою єдиного онука, для якого Петрович вирощував найкращу полуницю. Але він не втрачав надії, кожної весни приїздивши на дачу починав знову щось ремонтувати та добудовувати сподіваючись, що скоро його родичі зрозуміють, що дачний відпочинок на природі набагато кращий ніж “олл-інклюзив” на закордонних курортах.

                                                                                 ***

За рогом дорога йшла вздовж річки Арбузинки і Артем відстав лише через це, а не тому що його послали по відомому напрямку. Червоне обличчя Петровича було сповнене рішучості, і навіть було схоже на лице старого капітана корабля.

Не піднімаючи очі на річку, він уважно вивчав кульбабу під ногами. Випадково ковзнувши поглядом по берегу, він помітив згорблену фігуру. Петровичу здалося на мить, що він не може відірвати погляду, ніби це щось вимагає щоб він роздивився найдрібніші деталі, впевнився, і від цього злякався ще більше. Щось в цій фігурі здавалося неправильним, нелюдським, ніби ця фігура була готова в будь-який момент зламатися навпіл, вивернутись, і побігти на Петровича на ламких лапах…

І тут на очах у Петровича силует змінився, і розпався на тінь від верби, якусь колоду і сніп засохлого латаття, яке створило рух колихаючись на гілці дерева. Петрович обурився від свого ж боягузтва. Кого йому було боятися? Що ці, з річки, могли повідомити йому такого що він не знав? Тому він дістав заготовлені беруші - будівельні, одні з тих, що без діла валялися у нього в шафі на запас, - втиснув у вуха і пішов далі. 

                                                                           ***

Петрович добре пам’ятав коли все почалось. В кінці червня, двадцять першого числа, - якраз на літнє сонцестояння, не було помітно ніяких природних аномалій. Ні дивних знаків чи незвичної поведінки домашніх тварин. Хіба що перед цим ввечері Нінка Гайдукевич, власниця найбільшого будинку в Виноградарі, прилюдно влаштувала скандал няні своїх дітей Фатімі. Фатіма забула завести старовинний годинник в великій кімнаті, який чинно і дуже по-європейськи скликав всю родину за стіл, через що, двоє білявих хлопчиків двійнят повечеряли невчасно. Все що стосувалося дітей для Ніни було суворо і за розкладом. Фатіма все заперечувала, вона завела годинник вчасно, може він просто зламався. А потім ляпнула, що повечеряти невчасно не так вже і страшно.

- Були б у вас свої діти, тоді б ви розуміли! - навіть в підвищеному тоні, Ніна примудрялася зберігати демонстративно ввічливе звертання, після чого гучно зачинила хвіртку.

А Фатіма повела дітей гуляти перед сном, і її смагляве личко було непроникне, лише губи ворушилися, шепочучи щось на її рідній мові.

Звісно Петрович теж чув цей скандал, як і інші дачники, однак без особливого інтересу, - він поливав кабачки. Інші дачники теж віднеслись до цього спокійно і без особливої емпатії то Фатіми, адже недолюблювали її за акцент, який перетворював звичайні слова на суміш зі звуків, за тиху нерозторопність та за те, що вона як не крути відрізнялась від них. А Нінку як не дивно жаліли. Ділова людина Гайдукевич, який побудував в Виноградарі цілий котедж, вважався кимось типу Синьої Бороди. Його перша дружина просто зникла, одного разу він приїхав в свої літні володіння без неї, а розпитувати мовчазного Гайдукевича ніхто не став. З другою дружиною, яка народила йому дочку, він по показанням дачниць просто розлучився, і не лишив нічого колишньому сімейству. Тому ніхто особливо не заздрив королівському положенню Нінки, вважаючи, що такий стан речей тимчасовий. А Ніна дійсно ходила горда мов королева, поправляючи модні окуляри на токному носику, перебираючи глянцево гладкими ніжками.

Потім Нінка все ж пробачила Фатіму, віддячивши їй непоганою сумою, про що теж розказали дачниці, які гуляли тоді вздовж паркану по вулиці. Після поливу врожаю Петрович пішов вечеряти і помітив, що його годинник, як і старовинний годинник Гайдукевичів теж зупинився. Покрутивши його, він помітив конденсат який зібрався на скельці, і вирішив просушити його та зайнятися цим пізніше. Перебираючи всі деталі того вечора він не міг пригадати більше нічого дивного крім зламаних годинників. Хоча ще був звук, який розбудив його вночі. Протяжний і гучний, від якого заклало вуха, міг запросто йому наснитись.

                                                                    ***

Дорога вздовж річки нарешті скінчилась, і привела Петровича до паркану, який колись огороджував Виноградар від зовнішнього світу. В крайній дачі, майже не помітній за в’юном хтось діловито порався сапкою. Петрович відкашлявся і почав знімати одяг, акуратно складаючи на траву штани, стару сорочку, якій не вистачало кількох гудзиків, труси. Згідно його не дуже точній теорії, все що побувало тут могло йому завадити. Він і сам, правда, пробув тут досить довго, однак жива матерія мала інші властивості. Петрович задумався щодо вушних затичок, але вирішив, що може в будь-який момент просто викинути їх.