Глава 11

Маша

Після сніданку всі повинні були зібратися на майданчику, щоб розділитися на двадцять команд, обрати двох капітанів, вигадати назву, девіз і бла бла бла... Ілля з дівчатами збирав решту команди (і де він їх тільки назбирав?). Вони щось жваво обговорювали, сперечались, а я стояла осторонь. Відверто кажучи, мене це мало цікавило. Кусаючи губи, я посилено думала, що ж написати Богданові. І хоч Ілля досі не дав номер хлопця, я уявляла, як призначаю таємну зустріч на нічному пляжі. Ух, романтика! Можна зробити сюрприз, підписавшись анонімом. В такому випадку йому буде ще цікавіше. Богдан йтиме на побачення наосліп. Так і зроблю!

–Марійко! – чиясь рука лягла на моє плече. Знову цей Ілля! Різко розвернувшись, уже хотіла луснути нахабу по руці, але передумала. І вчасно!

–Богдане! – широко усміхнулась. – Налякав...

–Хотів запропонувати... Хочеш в мою команду?

«Так! Так! Так!» – переможно закричав голос у моїй голові. Хлопець дивився на мене з надією в очах. Я скромно усміхнулась, опустила погляд десь в ноги й хотіла відповісти, проте...

–А пізно, друже! Маша уже в нашій команді.

Ілля по-хазяйськи взяв мене під руку та натягнуто усміхнувся Богданові, за що отримав від Світлицького такий злісний погляд, яких навіть я не вмію дарувати. Мало не присвиснула від подиву. Тут абсолютна ворожнеча, щиросердна.

Не встигла я й словом заперечити, як Богдан розвернувся й пішов геть.

Задоволений собою Ілля повернувся до мене й весело сказав:

–Ходімо, Маша!

Ця його незворушність вибісила мене. Висмикнула руку з його ведмежих лап, глянула злісно й прошипіла:

–Ти чому носа свого сунеш постійно? Нащо ти його налякав?

–Налякав? – усміхнувся. – Він хіба що зіпсованої зачіски злякається, Маша. Ходімо, нам пора. Девіз сам себе не вигадає!

–Який девіз? – покрутила пальцем біля виска. – Я могла б з ним зараз бути! Ти все зіпсував! Гад!

–Е, ні, так не годиться! Ми ж з тобою домовлялись? Домовлялись! Обіцянки не цяцянки, їх потрібно виконувати... Ти в мою команду, а я тобі номер телефону.

–Здався мені його номер тепер! – запищала, розмахуючи руками. Ілля ще ширше усміхнувся. Дідько б його узяв! Так і проситься, щоб я його луснула.

–То номер можна не давати?

–Ще чого! – обурилася, нахмуривши лоба. – Тільки спробуй і дізнаєшся, яка Марія Коваленко у гніві!

Ілля ще раз поглянув мені в очі, таємничо усміхнувся, й пішов до нашої команди. А я, постоявши на місці, спробувала розібратись у собі. І чого мені так подобається отой його погляд? Не могла ж я запасти на цього гада... Чи могла? Дурниці! Він бабій до кінчиків волосся! Противний, нахабний бабій. І навіть не соромиться цього. Зовсім інша справа – Богданчик. Милий вихований парубок, до якого тягнуться всі дівчата. Цікаво, хто в його команді буде? Поталанить їм, зараза. Відшукала серед натовпу, що зібрався купками, Світлицького й скривилася. Звісно, в його команді зібралися самі дівчата... Опустивши голову, попленталася до своїх. Можливо, хоча б змагання цьогоріч будуть цікавими.

Як не дивно, в нашій команді теж зібралися одні дівчата. Ну й Ілля. Наче бур'янець серед троянд.

–Бабія за кілометри видно, – шепнула до Віки, кивнувши на хлопця. – Зібрав собі жіночу команду.

–Твій Богдан теж бабій? – засміялася подруга.

Обурилась, проте змовчала. Богдан не такий! Він милий, хороший і ввічливий хлопець. А виправдати намагаються лише винних.

–Ну і кого обрали капітанами? – запитала у Вікі, спостерігаючи за тим, як Ілля дає настанови членам нашої команди. І одразу ж до мене дійшло... – Тільки не говори, що він...

Подивилася на дівчину змученим поглядом. Вікі знизала плечима й винувато посміхнулася.

–Не думаю, що ми маємо кращі варіанти...

–А другого вже обирали?

–Поки ще ні.

Та дзуськи я дозволю йому мною командувати! Розмріявся, бач! Ну, Маріє, настав твій час показати свої лідерські якості! Розправивши плечі, я підійшла до Іллі й повідомила твердо:

–Я буду другим капітаном!

Чомусь мені здавалось, що він заперечуватиме, стане відмовляти й пропонувати інші кандидатури, але його реакція мене вразила.

–Згода! – кивнув задоволено хлопець, а потім голосно повідомив всім іншим, що я другий капітан.

Одна з панянок, яка явно приходилась хлопцеві як найменш знайомою, виразила своє невдоволення скривленим обличчям. Незнайомка не вирізнялась високим зростом, проте в неї було доволі симпатичне обличчя з сірими очима і гарними губами, які мали акуратну форму сердечка. Довге світле волосся дівчина зібрала у високий хвіст. Можна було б відповісти їй тим же, скривитись у відповідь, проте вирішила не псувати відносини з членом своєї команди, а то мало що.

–Я – Маша! – підійшла до дівчини й вхопила її руку, щоб потиснути.

–Софія... – буркнула вона насупившись, висмикнула руку й засунула до кишені, нібито я могла її викрасти.

Ілля прийнявся знайомити мене з рештою команди. Ліна, Карина, Ксенія, Мирослава, Дар'я, ще одна Маша, Катя... Одразу така кількість нових облич, що в мене голова обертом пішла. Одне я зрозуміла точно – усі ці дівчата були знайомими Іллі.

–Отож, шановні пані, нам потрібно назвати нашу команду! Це дуже важливий пункт у створенні команди, – розпочав Ілля, зібравши всіх в круг. Розвів руки в сторони, покрутився, щоб всі його бачили, усміхнувся. Справжній оратор, бляха. Стіва Джобса на презентації першого айфона не так уважно слухали, як цього нахабу. – Я пропоную круту назву – «Самураї». Хто згоден, підніміть...

Я не могла змовчати. А чому це він повинен давати назву? До того ж «Самураї» такий собі варіант для команди з вісімнадцяти дівчат та одного хлопця.

–Я не згодна! – стала поряд з Іллею. — Хіба ж то назва для жіночої команди? Нам потрібне щось більш ніжне. Наприклад, «Фіолетові єдинороги» або «Милі ромашки». Ми нічогісінько про тих самураїв не знаємо.

Останні слова сказала, дивлячись на Іллю. Вираз обличчя хлопця говорив про те, що він вражений моєю реакцією, проте готовий стояти на своєму. Така собі хитра задоволена посмішка з дивним блиском в темних очах.

Команда мовчала, здається, захвату від «Єдинорогів» вони не відчували. А от Настя спробувала щось заперечити з приводу «Єдинорогів» та підтримати «Самураїв», про яких точно немало знала. Довелося хитрим маневром, поклавши руку на її плечі, долонею жартома закрити дівчині рот. За це отримала злий погляд й укус за вказівний палець.

–Боляче, – насупилась, вдаючи, що образилась.

–«Єдинорогом» я точно бути не бажаю! – повідомила подруга всім. – Як не хочете «Самураїв», тоді потрібне голосування!

Зрештою, через тридцять п'ять хвилин зійшлись на «Амазонках», яких, до речі, я запропонувала. Навіть Настя була задоволена такою назвою, адже це нагадувало їй якийсь там кінокомікс. Чого не скажеш про Іллю. Хлопець отримав поразку, дивився на мене своїми хитрющими очима, які так і кричали: «Ми ще тобі покажемо!»

О, а мені тільки того й треба було!

«Бачиш, заразо, я тебе перемогла! – стріляла на хлопця хитрим поглядом. – Не такий ти вже й лідер! Марія – номер один!»

Я від щастя мало реготом не заходилась. Думаю, мою задоволену мармизу помітили всі. Софія навіть демонстративно очі закотила, а потім ще й руки на грудях склала. А я їй широко-широко усміхнулась на це. Привчу її до позитиву й доброти, а то он якою злюкою ходить. Голову задерла й споглядає зверхньо. Ай-яй-яй... Що ж я тобі зробила такого гіркого? Іллю забрала чи що? Та на біса він мені здався, той недотепа! У мене Богданчик є. Ну поки ще немає, але згодом буде.

–Гей, невдахо! – звернулась до Іллі. – Диктуй номер, як домовлялись!

–Слово паче грошей...

Ілля

Ох, уявляю якою грізною буде Марія, коли зрозуміє, що я дав їй не Богданів номер. Розкип'ятиться, розлютиться, брівки обурено докупи зведе та буде мені виказувати, як ненавидить мене. А від ненависті до кохання ой як недалеко! Всі це знають.