Глава 4

Щойно після вечері ми повернулися до кімнати, як Вікі одразу ж прилипла до мене з розпитуваннями.

–А ти візьмеш мене з собою? А що ми робитимемо? А там... хлопці будуть?

При згадці про хлопців кучерявка засоромилась, її круглі милі щічки стали вишневими. Але погляду не відвела, дивилась великими допитливими очима, в яких було стільки захвату.

Я почувалася, наче досвідчена хуліганка, а переді мною – бідне дитя, якого всьому потрібно навчити.

–Будуть, – не приховуючи задоволеної усмішки, кивнула, – все побачиш згодом.

Настя, слухаючи наш короткий діалог, застогнала й прийнялась згрібати свій одяг з ліжка. Сусідка, яку я знаю ще змалечку, ніколи не переносила розмов про хлопців. Тобто, вона не боялася їх, навпаки, завжди першою знаходила спільну мову навіть зі запеклішими хуліганами. Просто... просто вона не сприймала їх так, як інші дівчата. Хлопці для Насті були лиш «друзяками». Можливо, ще не настав той час, коли сусідка побачить їх як об'єкт симпатій. Хвилюватись нічого, адже їй тільки п'ятнадцять.

А от Вікі похвалилась, що їй в грудні стукне сімнадцять, і вона давно мріє про стосунки.

–Теж мені мрія... – пробуркотіла Настя, досі складаючи одяг.

Я ж навпаки розбирала речі в пошуках чогось комфортного на вечір.

–Нормальна мрія! – заперечила я цій невдоволеній особі. – Не всім же мріяти про свій автомобіль!

Настя примружила очі й нахмурилась.

–Що ти маєш проти того, що я надам перевагу власному авто, аніж стосункам!

Здається, назрівав конфлікт! Але я, як мирна особа, одразу дала задній хід:

–Нічого я не маю проти тебе і твоїх мрій! Просто хочу сказати, що ми всі різні! І мрії у нас різні! Вікі хоче закохатись, ти – автомобіль. А Женя, мабуть, хоче чим швидше вирости...

Мені до рук потрапили ті самі рожеві шорти, за які довелося «боротися» з бабусею. Звісно, що я їх одягну! Але доведеться відбиватись від комарів усіма силами... Зробила глибокий вдих. Краса потребує жертв!

Настя задумалась. Здається, мої слова звучали переконливо.

–А чого хочеш ти? – запитала вона згодом, коли я вже переодягнулась в короткі шорти, топ і накинула зверху сорочку в клітинку.

Запитання для мене виявилось важким. Так, мені б теж хотілося хороших стосунків, але це не було пріоритетом номер один в моєму житті. Головне моє бажання стосувалося іншої людини, яка вічно не мала часу на те, щоб приділити мені хоча б краплиночку уваги. Тато. Друга людина, що дала мені життя.

–Можливо, я теж мрію про стосунки. Я ще й досі ні з ким не цілувалась, – засмучено відповіла. Хоча той смуток стосувався більше справжнього бажання.

–Ти серйозно? – здивовано подивилась на мене Вікі, відірвавшись від люстерка. Вона саме наносила макіяж.

–Так, – кивнула впевнено. Мені абсолютно не було соромно за це. Все життя ще попереду, встигну.

–Ти обов'язково повинна поцілуватись цього літа! – сказала Вікі. – Навіть Женя цілувалась у свої чотирнадцять...

Молодша сестра Вікі після цих слів почервоніла й продовжила дивитися в екран смартфона.

–А ти, Настю? – уточнила навіщось кучерявка. Спершу я навіть здивувалася, навіщо? І так все було зрозуміло. Але спостерігаючи за реакцією своєї сусідки, стало зрозуміло, – тут щось не чисто.

Спершу Настя завмерла, ніби це було для неї несподіванкою. Потім стала запевнювати, що ні, й занадто награно усміхатися при цьому.

–Та ні, ні. Яке там цілуватись, ні. Ні, – дівчина захитала головою, шукаючи щось у своєму рюкзаку. – А от знаєте що? Я минулого року в таборі була. Іншому. Так там одна дівчина розповідала, що з вчителем цілувалась. Ага. Уявіть?

–Ага, послухай більше, наговорять, – скептично відповіла їй Вікі.

Настя точно щось приховувала. І на відміну від Вікторії, я це помітила одразу ж. Але допитуватися не стала. Що я детектив якийсь?

Спогади про тата навіяли на мене думки про те, що варто було б йому зателефонувати. Я зав'язала волосся у високий хвіст, залишивши по боках пасма й вийшла у двір. Там досі стояла спека, хоча й сонце хилилося до обрію. Понад усе я люблю вечір, цей час найбільше підходить для мрій. І роздумів.

Розмістившись на зеленій низькій траві, набрала номер тата. Щойно зі слухавки пролунав гудок, хвилювання одразу ж захлиснули мене. Я не часто з ним розмовляла. І цьому була причини – тато мав нову сім'ю.

Коли гудки припинились, я видихнула з полегшенням. Ні, то й ні. Але чому ж тоді в грудях так боліло? Дістала навушники й ввімкнула музику на повну. Це завжди допомагає вгамувати непрохані сльози.

Поки Аріана Ґранде співала про те, що варто насолоджуватись життям, я перейняла її настрій. Тому підставивши обличчя останньому промінню сонця, усміхнулась. Зрештою, я тут, на морі, як і хотіла весь рік. Це літо стане особливим, інакше й бути не може.

Ілля

Я випадково помітив її. Вона сиділа прямо на газоні. І не в тіні дерева, а під сонцем. Усміхалась, заплющивши очі. А я стояв збоку, метрів за десять, і спостерігав. Тоді я ще не знав ні її імені, ні того, що вона з мого міста. Не знав нічогісінько. Мені завжди здавалось, що кохання з першого погляду, – безглузді вигадки для любителів ванільних мелодрам. Думав до того, як побачив її. Навіть і не знаю, чому не підійшов. Мабуть, серце занадто гучно билось, заважаючи думати.

Згодом вона встала й скинула сорочку, пов'язавши її на пояс, не відкриваючи при цьому очей. Тоді я роззявив рота, адже таких фігур у дівчат нашої школи не було. Витончених, ідеальних. Випуклих в тих місцях, де потрібно і...

Поки я нахабно витріщався на незнайомку, момент було упущено, її покликала подруга...

–Марійко! Ходім!

«Марійка... яке гарне ім'я» – подумав я.

А тим часом ідеальна дівчина пройшла повз мене, навіть не помітивши...

Це отверезило. Та щоб хоч одна панянка з моєї школи пройшла поряд й навіть не подарувала своєї усмішки?! Це стало ударом по моїй чоловічій гордості!

–Марійка, значить... – обернувся я, щоб провести її поглядом. – Марійка. Будемо знайомі.