Не думай, це не кінець!

Відвідувачів цього вечора випало не так багато, що не було чимось дивним. Середа, середина тижня. Люди після праці на городах, прагнули відпочити вдома. Хоча навіть сьогодні знайшлися ті, хто надавав перевагу фірмовим стравам та напоям. Були і такі, що не відмовлялися від алкоголю, хоча, завтра вранці очікувала робота.

Обов’язки відволікли Руту від думок про колишнє нещасливе кохання, а також про Юру. Забула вона і про Рустама. Розносила замовлення, двічі клієнти залишили щедрі чайові. Деяких відвідувачів, дівчина знала, могла перекинутися кількома словами.

Захоплена роботою, Рута не помітила, як до ресторану увійшов Рустам. Хлопець швидко пройшов до кабінету дядька, не виявляючи присутності. Рута як раз обслуговувала подружню пару, її колега приймала замовлення у двох хлопців, з якими не відмовлялася від задоволення пофліртувати.

Рута поверталася на кухню, несучи на таці гору брудного посуду. Шлях лежав повз кабінет шефа.  Зосереджена на тому, щоб не впустити те, що несла, білявка не помітила, як позаду відкрилися двері. Отямилася, коли хтось вхопив за руку та смикнув на себе. Таця з посудом впала на підлогу, кілька тарілок розкололися на уламки.

Дівчина не встигла схаменутися і збагнути, що сталося. Хтось сильний та спритний затягнув до кабінету. Штовхнув до стіни, від чого Рута боляче вдарилася. Наступної миті притиснув так, що дівчині на мить стало важко дихати. Піднявши погляд, побачила обличчя Рустама, очі якого палали від люті.

-  Виходить, у тебе є хлопець? - прошипів він, - розповідала казки, що вся така неприступна. Насправді, звичайна хвойда!

Рута на мить завмерла, спантеличена тим, що сталося. Зрозумівши, хто саме затягнув до кабінету, відчула страх. Занадто все це нагадало той випадок, що стався два роки тому, коли мала необережність закохатися у того, хто не відчував до неї нічого крім дешевого, хтивого бажання.

Вирішила узяти себе в руки. Вони з Рустамом знаходяться у кабінеті, якщо закричить, тоді почують і хтось прийде на допомогу. Можливо, сам Сергій Іванович. Білявка сподівалася залагодити все мирним шляхом.

Зробила спробу випручатися із хватки хлопця, але в останнього вона тільки посилилася. Смикнувшись ще раз, Рута промовила:

-   Добре, Рустаме, що далі? Так і будеш тримати?

-  Ти б хотіла більш активних дій? - гмикнув той, спалахнувши темними очима.

-  Тільки спробуй мене торкнутися, - парувала дівчина - і я кричатиму. Навіть якщо голос собі зірву, але почують у ресторані.

Рустам поглянув на білявку і дівчині стало моторошно від похмурого погляду, в якому палало зачеплене самолюбство.

-  Можеш пояснити, чому відмовляєш мені?

-  Ти ставишся до мене, як до розваги, - відказала Рута, - я не хочу бути дівчинкою на одну ніч.

-  Ким ти себе вважаєш, дурна селючка? Варта більшого? За це подякуй. Що матимеш дорогі подарунки…

-  Не потрібно нічого від тебе, - різко перебила Рута, відчувши злість та обурення.

-  Тобі ж гірше, якщо не потрібно, - сказав Рустам спокійніше. Якщо погоджуєшся зі мною, тоді залишишся задоволена, Якщо ні… тобі ж гірше буде, дурепо сільська.

Рута вдихнула, вкотре намагаючись заспокоїтися. Занадто близька присутність хлопця викликала страх та відразу. Дівчині хотілося закричати, але все ще намагалася владнати ситуацію без зайвого шуму.

-  Рустаме, зараз ти мене відпустиш і я піду працювати, - холодно сказала дівчина, - якщо ні, то підеш сам таці розносити. Поглянемо, як у тебе ще вийде.

-  Не думай, це не кінець, - сказав хлопець, - можеш валити до зали, тарілки розносити. Але спочатку…

Хлопець притулився до дівчини і наступної миті, Рута відчула, як вуста хлопця обпекли її шию. Права рука Рустама сковзнула стегном, намагаючись проникнути під коротку сукню уніформи офіціантки.

Наступної миті Рустам зігнувся від болю, бо Рута врізала зухвальцю нижче грудей. Сама не розуміла, як вийшло, і все було як у тумані. Випручавшись із хватки хлопця і відійшовши на безпечну відстань, сказала:

-  Облиш мене! Ще раз полізеш, зуби повибиваю!

Не чекаючи відповіді, Рута пішла у зал, де вже цікавилися, куди поділася офіціантка. Рута не слухала, узяла мітлу та пішла  прибирати те, що розбила з вини Рустама. Знала, що, певне, вирахують з її зарплатні, але неважливо. Більше подібного терпіти від зухвалого молодика не стане. Нехай хоч звільняють.

Хотілося розплакатися від образи та відчуття тривоги. Але дівчина собі не могла дозволити такої розкоші. Зміна ще не завершилася.