Спогади минулого

По дорозі на роботу, Рута багато думала. Дівчина і раніше могла задумуватися, але думки стосувалися родини, яка знаходилася далеко. Та колишнього кохання, яке невдало завершилося. Тепер Рута Антипенко думала про Юрія. Про чарівного хлопця, який  в перший день літа виник на її подвір’ї. Чи надовго залишиться? Рута мріяла, щоб це сталося назавжди, але наскільки це можливо? Колись також вірила, що кохання, яке накрило, стане вічним.

Рута закохалася, коли їй було п’ятнадцять, і вона навчалася у школі. Її обранцем став вродливий сімнадцятирічний юнак Дмитро, що мав великі амбіції та плани. Зовсім юна Рута не наважилася зізнатися хлопцеві у почуттях, турботливо берегла те, що відчувала. І тільки коли красуні виповнилося вісімнадцять, таки зуміла це зробити. Виявилося, що хлопцю також подобалася вродлива білявка, ніжна як літня квітка півонії.

Дмитро запросив красуню на побачення. Рута вдягнула найкращу сукню, на яку сама заробила роздаючи листівки у центрі Рахова. Юні закохані гуляли містом, їли морозиво, спілкувалися. Рута тоді відчувала себе на сьомому небі від щастя. Та коли настав вечір, Дмитро запитав:

-  Підемо до мене? Завершимо цей вечір чудово?

З ніжністю відвів локон від личка дівчини. Красуня усміхнулася та зніяковіла.

-  Що будемо робити? Кіно подивимося?

-  І не тільки, - підморгнув хлопець, беручи красуню за руку.

Наївна дівчина пішла з хлопцем додому, думаючи, що вони подивляться фільм, а потім Дмитро проведе її додому. Зайшовши до красивого особняку, красуня помітила, що у домі, нікого крім них немає.

-  Де твої батьки та сестра? - запитала Рута.

-  Їх немає сьогодні вдома, - сказав хлопець, - саме для цього і покликав тебе.

Притягнувши до себе білявку, палко поцілував. Та чомусь цього разу, дівчина не відчула задоволення. Смутна тривога охопила, Рута спробувала звільнитися. Дмитро, не зважаючи на це, міцно тримав, і не гаючи часу поліз їй під спідницю.

-  Ти що?! - крикнула Рута, відштовхнувши Дмитра, - чому руки розпускаєш?

Той усміхнувся та обійняв красуню за талію:

-  Навіщо прийшла до мене? Сама ж погодилася.

-  То ти для цього? Діма, у нас же було тільки одне побачення, - розгублено сказала Рута.

-  Як раз вистачить. Забув сказати, кралю, я післязавтра їду до столиці і не знаю, скільки там затримаюся. В мене плани щодо великого міста. Зараз чудова нагода провести час разом.

Всередині Рути все наче обірвалося, віддалося болем. Виходить, що Дмитро «зняв» її на вечір. То вона безмежно закохана у молодика. Дмитро просто зрадів нагоді, коли зізналася у почуттях.

-  Я піду, - сказала Рута, стримуючи сльози.

Не встигла дівчина зробити крок до дверей, як хлопець вхопивши, притиснув до стіни.

-  Ти сама до мене прийшла, - прошипів він, - даючи згоду на мої плани. Маю право провчити так, щоб надовго запам’ятала.

Руті стало страшно. Розуміла, в яке становище потрапила. Знаходиться у чужому домі з хлопцем, який набагато сильніше за неї. Все тому що довірилася, думала, що кохання взаємне.

-  Знаю, що перевага на твоєму боці, Дмитро, - сказала, намагаючись не показувати страх, - також розумію, що після того, як зробиш це зі мною, поїдеш собі у місто та уникнеш будь-яких наслідків. Але прошу тебе, не роби цього зі мною. Благаю!

-  Ти дуже гарненька, - сказав Дмитро, - виглядаєш невинною. Від одних тільки блакитних оченят зриває дах.

-  Я прошу тебе… - голос зривається на скиглення.

Дмитро у черговий раз цілує, викликаючи схлипування у полонянки. Відпускає дівчину, відходячи від неї. Потім гримнув:

-  Забирайся звідси, недоторка. Щоб я тебе через хвилину не бачив. Й узагалі не бачив ніколи.

Рута смутно пригадувала, як вибігла з дому та побігла вулицями міста. Їй було неймовірне страшно, хотілося якомога швидше опинитися на безпечній відстані. Коли вже повернулася додому, закрилася у кімнаті, сльози полилися з очей. Це були не тільки сльози страху, але і болю, образи.

Як він міг так вчинити? Хіба заслужила стати дівчинкою для розваг? Рута проплакала весь вечір, радіючи, що брата та батьків немає вдома. Вони б не стали навіть питати причину сліз, накричали, щоб не заважала.

Рута прокинулася від спогадів, побачивши, що вже наближається до ресторану. Тепер через велику кількість часу, розуміла, що Дмитро нічого не був їй  винен. Сприйняв як розвагу, але хіба щось обіцяв? Ні разу не сказав, що Рута йому не байдужа. То вона, дурна мрійниця, надумала.

З того моменту, Рута більше не шукала стосунків. Поринула у навчання, роботу, все що завгодно, тільки б відволіктися від того болю, який переслідував. Потім поїхала до села, успадкувавши невеличкий будинок любої бабусі. Життя можна було б назвати чудовим, якби не Рустам, який з’явившись, не давав спокою. Кожного разу, приходячи на роботу, дівчина сподівалася, що хлопця там не буде.

Рута не планувала знову закохуватися, але одного літа на подвір’я увійшов незнайомець. Той, хто став для неї близькою людиною, навіть якщо дівчина того не прагнула. Кохання не запитує, коли  приходити. І вже точно не питає, чиє серце поцілити.