Чарівність літньої ночі

Рута та Юрій спостерігали, як сонце ховається за лісом. Блиснули останні промені, потім світило сховалося, щоб повернутися вранці. Сутінки почали розповзатися достатньо швидко, наступав вечір, щоб перетворитися на ніч.

-  Оце ми загуляли, - сказав молодий чоловік, - повернемося у село, вже стоятиме суцільна ніч.

-   Я думала, що не станемо так довго ходити, - винним голосом сказала дівчина, - вже вибач…

-  Ти тут до чого, Руто? Я також хотів гуляти. Але час повертатися.

-  Якщо підемо через річку, то скоротимо шлях, - сказала білявка.

Вони пішли іншим маршрутом. Деякий час мовчали. Хлопець з дівчиною відчували, що мають говорити, розповісти про почуття, але разом з тим, здавалося, що ще рано. Настане влучний момент…

-  Ти посварився з татом? - запитала Рута, поглянувши на супутника, - я сама розумію, наскільки це боляче і несправедливо.

-  Не те, щоб посварився, - зауважив молодий чоловік, - не зійшовся поглядами на життя. Вперше таке сталося.

Дівчина хотіла розпитати детальніше, але не насмілилася. Олексій запитав:

-  Розкажи про себе. Невже цікаво жити у невеликому селі? Ніколи не прагнула поїхати у місто?

-  Я щойно звідти, - усміхнулася красуня, - сама з Рахова, західна Україна. Звісно, по величині місто поруч зі столицею не стояло, але там дуже красиво.

-  Бував там проїздом, - сказав хлопець, - дійсно красиво. Але як тебе занесло сюди?

-  Довга історія. Моя бабуся була досить заможною людиною. Мала квартиру у Житомирі та дачу тут. Бабуню у свій час добряче покидало по світу. Коли вона померла…

Дівчина замовкла, подих перехопило, здавалося, вона зараз плакатиме. Але білявка поборола цю слабкість і продовжила.

-  У мене ще є старший брат. Коли зайшлося про поділ майна, він зажадав квартиру. Я не стала заперечувати. Поїхала з дому, почала жити сама.

Білява красуня знову замовкла, потім продовжила, наче зізнаючись у провині:

-  У мене не дуже стосунки з родиною. Я вийшла незапланованою. Друга дитина у сім’ї, до того ж батько хотів ще одного сина. Тому я і обрала самостійну дорогу.

-  Тобі не бажається переїхати у місто? - повторив Олексій своє питання.

-  Ні, - твердо відказала Рута, - мені подобається жити у селі. Тут спокійно та затишно. Що робити у місті, коли немає друзів, немає коханої людини?

Рута замовкла, Олексій також мовчав. Мимохіть промайнула думка запросити Руту поїхати з ним до Києва. Чи погодиться вона? Чи повернеться він сам до столиці?

Тим часом темрява ставала все більшою. Літній день довгий, але ніч все більше вступала у власні права.

Коли молоді люди вийшли до річки, вже було темно. Вода виблискувала під літнім небом. Місяць ще не зійшов, але зорі встигли щедре всипати небо.

-  Руто, посидимо на березі? - запитав хлопець.

Та скинула на хлопця здивований погляд:

-  Я думала, що ти хочеш потрапити додому якомога швидше.

-  Не поспішаю, - відказав молодий чоловік, - чудова нагода завершити вихідний. Завтра ж тобі надвечір на роботу. Коли ще вийде ось так  посидіти, нікуди не поспішаючи.

Рута усміхнулася та кивнула. Юна білявка відчувала неабияке щастя поруч з киянином, що так несподіване з’явився у її житті. Колись, кілька років тому, дівчина щиро кохала, але отримала розбите серце. З того часу дала собі слово більше не закохуватися, бо не хотіла подібного пережити знову. Дивлячись на Юрія, юна селянка розуміла, що готова порушити обіцянку. Ризикнути знову. Відкрити своє серце, яке знову калатало сильніше, відчуваючи себе живим.

Хлопець зняв легку куртку і постелив на ще теплому піску. Сіли на імпровізовану підстилку і деякий час мовчали. Юрій завжди був досить балакучим парубком та й Рута ніколи не відмовлялася від спілкування. Зустрівшись, молоді люди зрозуміли, що їм подобається не тільки говорити, але і мовчати. Подобається відчувати, що близька людина знаходиться поруч.

Проте вони ще не готові зізнатися у подібному. Відчували, що на серці ще не загоїлася важкість від минулих невдалих стосунків.

-  Я рада, що ти поруч, Юра, - сказала Рута. Дівчина хотіла ще щось додати, але не знала, що саме.

-   Я радий, що потрапив до тебе, - сказав юнак, - завдячую цьому Степану Петровичу. Добре, що тоді послухався поради.

Рута помовчала, не знаючи, чи варто говорити, але наважилася.

-  Я не хотіла, щоб зі мною жив хлопець. Але коли побачила, то зрозуміла, що тобі можна довіряти. Можна сказати, ти одразу мені сподобався.

Дівчина зачервонілася, зробила спробу усміхнутися, але ще більше зніяковіла. Хлопець відвів довгий локон з обличчя співрозмовниці й промовив:

-  Ти мені при першій зустрічі здалася милою і простою. Причарувала одразу, хоча я й звик до інших типажів дівчат. Але знаєш, від тих модельних красунь суцільні проблеми.

Рута поглянула на нього своїми проникливими волошковими очима. Потім узяла хлопця за руку.